20 лютого 2026 року відзначаємо 65 річницю з дня народження Криловця Анатолія Олександровича. Пан Анатолій був кандидатом філологічних наук, доцентом катедри української мови і літератури Національного університету «Острозька академія», незмінним її керівником із часу заснування до 2010 року, членом Національної спілки письменників України, відомим на Рівненщині і за її межами поетом, автором понад 100 наукових праць і восьми поетичних збірок, відмінником освіти України, лавреатом Всеукраїнської премії «Благовіст», премії імені Валерʼяна Поліщука, премії імені Василя Юхимовича.
19 лютого в Національному університеті «Острозька академія» відбувся вечір спогадів про Анатолія Криловця «Я тому саме в травні лишаю життя, щоб його цінували учні...», організований викладачами катедри української мови і літератури – колегами й учнями світлої пам’яті вченого й поета.
Модерувала захід докторка філологічних наук, професорка катедри української мови і літератури НаУОА Оксана Пухонська, яка зазначила, що в лютому народилося кілька визначних постатей, безпосередньо пов’язаних із катедрою української мови і літератури. Серед них – Анатолій Криловець.
«Найбільшим досягненням Анатолія Олександровича для нас, його учнів, випускників, колег, є саме українська філологія та літературна творчість в Острозькій академії. Це було його дітище. І всі ми були його філологічними дітьми. І тому сьогодні, на передодні 65-річчя Анатолія Олександровича, ми хочемо нагадати, що пам’ятаємо й дякуємо. Беручи за приклад його життя, ми розуміємо, що в такий короткий проміжок, відміряний на землі, людина може зробити дуже багато того, за що її варто пошановувати й пам'ятати. Бо доки пам'ятаємо, доти людина живе»,
Мовознавець, літературний критик, рецензент і колега Валерій Полковський наголосив, що поезія Анатолія Криловця поєднувала декілька аспектів: патріотизм, іронію та сарказм, що завжди вирізняло її з-поміж інших.
Доктор педагогічних наук, професор катедри педагогіки та методики початкового навчання Іван Хом’як зазначив, що Анатолій Олександрович – із тих вдячних учнів, студентів, які усвідомили важливість своєї спеціалізації:
«Недаремно він не тільки викладав майстерно мову, але й дітям передав цю любов. Бо одна річ – говорити, як це важливо, а інша річ – зуміти передати це дітям, які бачать, що наша професія дуже непроста й виснажлива, проте заслуговує на увагу».
Кандидатка філологічних наук, доцентка, заступниця директора Інституту соціально-гуманітарного менеджменту з навчальної роботи та питань якості освіти Лариса Мініч додала, що Анатолій Олександрович дуже мудро відповідав на професійні виклики й хотів зробити дуже багато і для всіх.
Кандидатка педагогічних наук, доцентка, завідувачка катедри педагогіки та методики початкового навчання Зоя Столяр зауважила:
«Завдяки Анатолію Олександровичу ми мали зустрічі з неймовірною когортою фахівців: літературознавців, письменників, педагогів, а найважливіше тих наставників, із якими працювали і які продовжують впливати на зростання нас як викладачів і науковців. Згодом деякі з випускників нашого курсу, серед яких і я, стали викладачами, за що я теж неймовірно вдячна Анатолію Олександровичу, бо завдяки йому моє життя в Острозькій академії продовжилося й триває досі. Щиро сподіваюся, що він спостерігає за нами й тішитися, що українська філологія розвивається, живе та сповідує ті цінності, які він заклав. І найприємніше, що сюди приходять люди з такими ж переконаннями, ідеями й ідеалами».
Кандидатка філологічних наук, доцентка, заступниця завідувача кафедри журналістики та PR менеджменту Зоряна Годунок розповіла, що Анатолій Олександрович часто цитував вірші, мав надзвичайну пам’ять й ерудицію. Також завдяки йому пані Зоряна почала збирати власну бібліотеку, яка тепер налічує кілька сотень томів, зокрема й українських письменників.
Кандидат філологічних наук, доцент, завідувач катедри української мови і літератури Віталій Максимчук зазначив:
«Анатолій Олександрович був одним із тих, хто загалом стояв біля витоків гуманітаристики в Острозькій академії. І певною мірою завдяки йому постав тодішній гуманітарний факультет, правонаступником якого є наш Інститут соціально-гуманітарного менеджменту».
Кандидатка педагогічних наук, старша викладачка катедри педагогіки та методики початкового навчання Христина Карповець зауважила, що Анатолій Олександрович запам'ятався як щирий і відкритий душею чоловік, мрійливий, безкорисливий, часом дуже непрактичний романтик, який усе робив не з прорахунку і не з прагматизму, а просто на ентузіазмі і на людському чи надлюдському горінні.
Викладачка катедри української мови і літератури Ірина Рабчук наголосила:
«Анатолій Олександрович належить до тих викладачів, яких ми всі пам'ятаємо не лише за знання, але і за внутрішнє світло. Життєлюбність – це те, чим Анатолій Олександрович невтомно засіяв студентські серця. І згодом, коли вже доля подарувала нагоду працювати поруч із ним, я зрозуміла, що він такий самий і поза аудиторією: спокійний, доброзичливий, уважний до людей і до слова, загалом людина, із якою не відчуваєш напруження, лише внутрішню ціннісну рівновагу. І сьогодні, попри те, що ми маємо вечір пам'яті, не хотілося б говорити про втрату. Бо якщо пам'ять – це форма присутності, то Анатолій Олександрович і надалі з нами: у внутрішній вимогливості й пристрасті до слова, у вмінні помічати світло й бути ним для інших».
Випускниця 2021 року спеціальності «Українська мова та література» Інна Анталовська додала, що кожен спогад про Анатолія Олександровича гріє душу:
«На заняттях він не просто знайомив нас із літературою, а вчив розбирати рядки на молекули, бачити й відчувати добру поезію, вчив нею жити. Для нас всіх спільним став той фундамент, те непорушне опертя, яке нам дав саме Анатолій Олександрович і яке нас повело далі кожного своєю стежкою. Він піклувався про нас своєю особливою, батьківською любов'ю. Але, зрештою, крізь усі ці роки, нам із вами залишається про нього добра пам'ять і його поетичне слово».
Учасники мали змогу пригадати Анатолія Олександровича завдяки його віршам, що їх зачитували студентки-першокурсниці (Тетяна Ковальчук, Іванна Нечипорук та Марина Соломай) і фотографіям, презентація яких супроводжувала теплі спогади студентів- випускників і колег.
Вечір пам’яті вкотре продемонстрував, що Анатолій Криловець – світла людина, яка назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав.
Наприкінці зустрічі Оксана Пухонська подякувала всім присутнім за участь у заході, спогади про Анатолія Криловця й зацитувала уривок із його поезії «Монолог Пігмаліона»:
«Нехай в любові я згорю,
Розсиплюсь прахом над землею.
Та все ж я запалив зорю,
І ця зоря була моєю».
