6 травня студенти й викладачі Національного університету «Острозька академія» мали можливість послухати гостьову лекцію докторки наук у сфері гуманістики, професорки Інституту україністики Варшавського університету Марти Замбжицької на тему «Місця культурної пам’яті в прозі Валерія Шевчука». Захід відбувся в межах міжнародної діяльності кафедри української мови і літератури.
Модераторкою виступила докторка філологічних наук, професорка кафедри Оксана Пухонська. Вона зазначила, що тематично лекція має важливе покликання, бо саме 6 травня цьогоріч відзначаємо роковини із дня смерті Валерія Шевчука – українського письменника-шістдесятника, перекладача, одного з найкращих дослідників давньої української літератури.
«Валерій Шевчук – один із тих, кого ми вважаємо атлантами, які дотепер тримали над нами небо й нашої української літератури, й української ідентичности. Автор жив і творив у непростий і контроверсійний час, коли, аби донести свою незалежну думку чи втілити творчі ідеї, треба було докласти чимало зусиль. Валерію Шевчуку вдалося зробити навдивовижу багато: і в художній творчості, і у дослідницьких працях. І, на щастя, є ті люди, які присвячують професійну діяльність науковому вивченню цих творів. Саме професорка Марта Замбжицька зробила великий внесок у популяризацію творчості Валерія Шевчука поза географічними межами України. І сьогодні ми маємо честь слухати цікаву, оригінальну й повчальну для кожного з нас лекцію»,
Марта Замбжицька розповіла, що у своїх творах Валерій Шевчук опирається на українську інтелектуальну, літературну й філософську традицію і використовує її як інструмент для осмислення сьогодення. Це не просто звернення до традиції, щоб тільки дослідити її, а проєктування цього надбання на процес побудови сучасної української самості.
«Мені здається, що частина творчості Валерія Шевчука, яку ми можемо назвати “історичною прозою”, є важливим елементом реконструкції культурної пам'яті, а, отже, – одним з інструментів деколонізації насамперед знань про українську культуру»,
Спікерка закцентувала увагу на тому, що Валерій Шевчук прагнув переосмислити й переформулювати імперіалістичні наративи навколо України, які, на жаль, здомінували в культурному просторі поза її межами. Про цю місію з відтворення пам'яті, про багатство вітчизняної високої культури, яку автор реалізовував все своє наукове й творче життя, письменник згадував вже у 90-х роках минулого століття в автобіографії «На березі часу. Мій Київ».
Ідею реконструкції України Валерій Шевчук реалізував як у прозових творах, так і у своїх перекладах, результатом чого стало видання «Антології української поезії», «Аполлонової лютні», «Пісней Купідона», «Музи Роксоланської», «Марсового поля».
«Творчість Валерія Шевчука метафорично – це архів культурної пам'яті. Автор конструює багато своїх романів й оповідань, спираючись на інтелектуальні досягнення минулого та конкретні тексти. Письменник робить це за допомогою різноманітних літературних стратегій, що, зокрема, цікаво досліджувати для літературознавця, яким чином ці давні сюжети, мотиви, герої також починають жити й функціонувати в художній прозі»,
Спікерка додала, що проза письменника спрямовує увагу читача на роздуми про культурний і психологічний статус самого літературного тексту. Це дуже інтертекстуальна й інтелектуальна проза. Тому твори Валерія Шевчука на історичні теми можна назвати місцем пам'яті або архівом пам'яті. Але, за словами професорки, цей літературний архів своєрідний, він не є статичним, а динамічним та змінним, за інтерпретацією та переосмисленням джерел має здатність відповідати на потреби сьогодення.
«Дякуємо Вам за те, що маємо можливість вшанувати пам'ять Валерія Шевчука, розмовляючи про його творчість, яку ми повинні знати. Це найкраща форма вшанування для людини-інтелектуала. Досліджувати Валерія Шевчука, віднаходити у його творчості щось нове, постійно важливе, цінне й актуальне – це праця ще на багато років»,
