Національний університет «Острозька академія» — наступник першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів — Острозької слов’яно-греко-латинської академії. Сьогодні виш визнано одним із найпрестижніших вищих навчальних закладів України.

Університет

Національний університет «Острозька академія» має статус самоврядного (автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу. В університеті функціонують наукові центри, лабораторії, спеціалізовані вчені ради із захисту кандидатських дисертацій.

Наука
Ресурси

Серед ресурсів, що надаються студентам, викладачам, працівникам та гостям університету наукова бібліотека, відділ кадрів, інформаційно-рекламний відділ, відділ міжнародних зв’язків, Центр вивчення спадщини Острозької академії, ресурсні центри, методичні кабінети.

В Національному університеті «Острозька академія» діє п'ять факультетів та Інститут права ім. І. Малиновського, студенти яких навчаються на 18 престижних спеціальностях.

Факультети
Освіта

Мета НаУОА – надання якісних освітніх послуг, які дозволяють студентам здобути знання та вміння, затребувані на сучасному ринку праці. Усю інформацію, яка стосується освітнього процесу в НаУОА, ви зможете знайти в цьому розділі.

Корисне

При Острозькій академії створена велика кількість студентських організацій, а також проектів, у яких студенти беруть активну участь, мають змогу проявити свій творчий потенціал та реалізувати себе.

Містичний Улас Самчук. 115 років від дня народження письменника

20 лютого 2020

Сьогодні ми відзначаємо 115-річчя з дня народження видатного українського письменника Уласа Самчука. Пропонуємо Вашій увазі публікацію, присвячену цій постаті, на сайті Радіо Свобода українського філософа, письменника, публіциста, доктора філософських наук, заслуженого діяча науки і техніки України, професора, голови Вченої ради Національного університету «Острозька академія» Петра Кралюка.

20 лютого виповниться 115 років із дня народження письменника Уласа Самчука. Сумнівно, що в нас буде належно відзначена ця річниця. Самчука свідомо замовчували в часи комуністичні. І ця практика продовжується нині. Але Самчук несподівано (вважайте – містично) дає знати про себе. Можливо, містичність письменника пов’язана з місцем його народження. Побачив він світ у старовинному селі Дермань на Волині. Тут якась незвична енергетика. Чимало видатних людей народилися в цьому селі або були пов’язані з ним. Протягом віків там був православний Троїцький монастир. Деякий час його управителем був друкар Іван Федорович (Федоров), який готував до друку Острозьку Біблію.

На початку XVII століття Дерманський монастир став значним культурним осередком, де концентрувалися українські інтелектуали того часу – Ісакій Борискович, Іов Княгиницький, Даміан Наливайко, Кипріан тощо. Ймовірно, певний час тут перебував Іван Вишенський. Пізніше настоятелем Дерманського монастиря став полеміст Мелетій Смотрицький. У Дермані народився блискучий перекладач і письменник Борис Тен (Микола Хомичевський). Можна називати й інші імена.

Для Самчука його родинне село значило багато. Воно не раз згадується в творах письменника. Передусім у трилогії «Волинь». Село це було національно свідоме. Під час Другої світової війни воно стало осередком українського повстанського руху.

Війна комуністів із Самчуком

Радянська влада намагалася знищити пам’ять про культурні й національні традиції Дермані, в тому числі й про Самчука. Навіть назву села змінили. Для комуністів такі речі мали значення – й немале. Село отримало нейтральну, «ніяку» назву – Устенське. Від річечки Устя, що бере тут свій початок. Але, схоже, містичний Самчук зіграв з комуністами злий жарт. Адже перша частина Самчукової «Волині» має назву «Куди тече та річка». І мається на увазі саме Устя. Однак на цьому містичні жарти Самчука з комуністами не скінчилися. Останні, звісно, заборонили твори письменника – він був для них українським буржуазним націоналістом. Згадувати про нього не дозволялося. Та цього комуністам було мало. Вони вирішили: треба «дати відповідь» Самчуку, доручивши комусь із письменників написати альтернативу для Самчукової «Волині». І ось Борис Харчук пише начебто «радянську» «Волинь». Він знав і захоплювався творами Самчука. Спеціально їздив до Дермані, жив деякий час там, щоб відчути дух «Самчукової землі».

У період «відлиги» побачив світ роман Харчука «Волинь» у чотирьох частинах. В певному сенсі, цей твір став не запереченням, а продовженням «Волині» Самчука. Якщо в останній йшлося про волинське село початку ХХ століття, то в творі Харчука розповідалося про нього в міжвоєнний період і в часи Другої світової війни. Перші дві частини роману Бориса Харчука були позитивно сприйняті радянською літературною критикою, адже в них осуджувалися діяння польського режиму на Волині. А ось третя й четверта частини, де йшлося про часи Другої світової, викликали різку критику на шпальтах «Літературної України». Бо в них не в найкращому світлі показувався прихід радянської влади на Волинь, розповідалося про УПА, згадувався навіть упівський художник Ніл Хасавич. «Волинь» Харчука в часи «застою» потрапила під заборону, її вилучили з бібліотек. Лише в часи «перебудови», після смерті письменника, твір перевидали. Харчук же ніби став «духовним сином» Самчука. Зрештою, він справді годився йому в сини. Із лояльного радянського письменника фактично перетворився в дисидента. Чимало йому довелося пережити. Тому помер відносно рано. І помер невдовзі (через якихось пів року) після смерті свого «духовного батька» Самчука. Чи не містика?

Самчук не дає спокою малоросам

За часів незалежності України Самчук почав повертатися в Україну. Почали друкуватися його твори. Деякі з них, зокрема роман «Марія», ввели до шкільної програми для обов’язкового вивчення. З’явилися музеї Самчука в селах Дермані й Тилявці, де пройшли його дитинство і юність, а також у Рівному. Цікаво, що в Дермані музей створили в школі поруч із монастирем Московського патріархату. Цей монастир агресивно насаджує «русский мир». Навіть було таке, що черниці зняли меморіальну дошку Мелетію Смотрицькому зі стін своєї обителі. Правда, під тиском громадськості її повернули. Музей же Самчука в Дермані протистоїть російській церковній пропаганді. Саме в ньому проводяться різноманітні проукраїнські акції.

Повернення письменника до українського читача відбувалося непросто. Цьому чинився опір. Знайшлися такі собі критики, що почали вишукувати вади в Самчукових творах. Доводити, ніби ці твори є неактуальними, депресивними, погано впливають на психіку молодих людей. 

Коли в 2005 році було сторіччя з дня народження письменника, Верховна Рада не ухвалила постанови про відзначення його ювілею. А в 2012 році за часів президентства Віктора Януковича твори Самчука були вилучені зі шкільної програми. Їх так і не повернули – незважаючи на звернення громадськості. Міністерство освіти й науки впевнено «тримає оборону», відбиваючись бюрократичними відписками.

А справді, хіба можна змушувати учнів вивчати Самчукову статтю «Нарід чи чернь?», де є такі слова: «Денаціоналізація – це те саме, що коли б хтось порядну, з моральними основами жінку силою зводив до ролі повії. Денаціоналізована людина не може бути сильною, не може мати міцного морального хребта, не може бути повним характером».

Є там ще таке: «Величезна частина нашого, особливо міського, населення з національного погляду уявляє собою не що інше, як юрбу, що не належить ні до якого народу, що не має нічого святого, що не говорить ні однією мовою. Це не є нарід. Це – чернь, це безлика, без’язика юрба…»

І нарешті: «Соромно, боляче і огидно бачити таке явище на європейському суходолі, на березі Дніпра, на вулицях Києва…»

Не витримає такого душенька малоросійська! Впаде у стан депресивний.

Однак Самчук продовжує свої містичні жарти. Після цьогорічного новорічного привітання президента Володимира Зеленського раптом у ньому знайшли калькування (правда, калькування навиворіт) фрагментів зі згаданої Самчукової статті «Нарід чи чернь?» Схоже, після цього багато хто прочитав цей твір.

Отакий непростий Улас Самчук. І чимало ще містичних жартів можна чекати від нього.