5 червня в мистецькій галереї Національного університету «Острозька академія» відбулася поетична зустріч пам’яті Олександра Подвишенного – випускника спеціальності «Літературна творчість» НаУОА, громадського діяча, науковця, поета, капітана, командира стрілецької роти 56 ОСБ 104 бригади тероборони ЗСУ Рівненщини, який загинув, захищаючи Кринки Херсонської області, 30 травня 2024 року.
Поетична зустріч стала нагодою згадати Олександра Подвишенного, прочитати його вірші, поділитися спогадами про його юність, громадську діяльність, активність і вшанувати в такий спосіб пам’ять про нього.
«Дякую вам за те, що зібралися сьогодні тут. Це означає, що культура пам’яті у воєнний час важлива. Усі знали Сашка оптимістичною та позитивною людиною, душею компанії, вірним другом, старанним студентом, активістом. Він читав реп, волонтерив на Євробаченні, навчав дітей, любив учителювати, вишколював молодь, пішов в армію до того, як це стало мейнстримом. Це людина з великою любов’ю до слова, яка почала формуватися ще в ранніх шкільних роках. Із любов’ю згадував про Острозьку академію, як минали в університеті його найкращі роки, де він найбільше усміхався. Він завжди був відданий Острозькій академії»,
Ректор Острозької академії, доктор психологічних наук, професор Едуард Балашов зазначив, що Острозька академія пам’ятає про кожного, хто дотичний до університету, особливо про таких чистих, чесних, глибоких особистостей, яким був і надалі залишається Олександр Подвишенний:
«Він живе в тих віршах, поезії, яку залишив для нас, у спогадах, в Острозькій академії. Сашко одним із перших серйозно досліджував творчість іншого відомого уродження Рівненщини, несправедливо забутого в Україні, Уласа Самчука, який писав про Українську державу початку ХХ століття. Ми неодноразово разом із Сашком спілкувалися з єдиними розпорядниками спадщини Уласа Самчука з Торонто. Сашко не лише писав у своїх поетичних збірках про боротьбу, волю, а він був частиною цієї боротьби, жив нею, обстоював свої ідеали. Сашка цінують студенти, які читають його поезію, поважають викладачі, які радіють за всі його успіхи. Він буде жити в тій вільній Україні, яку захищав за покликанням серця. Пам’ять про Сашка Подвишенного й надалі залишатиметься частиною відродженої Острозької академії».
Директор Навчально-наукового інституту соціально-гуманітарного менеджменту, кандидат філософських наук, доцент Максим Карповець зауважив:
«Сашко був непересічною особистістю та втіленням академічного духу, бо він мав багато талантів, й усі вони транслювались крізь його серце. Це дуже помітно й цінно. Сашко – чесна, щира, віддана людина, самобутній науковець, студент, аспірант, поет, репер. Сашко був націоналістом, справжнім патріотом, твердо переконаним у своїх поглядах. Це виявлялося не просто на словах, а в учинках. Його жертовність є найбільш помітним прикладом цього».
Завідувач кафедри української мови і літератури, кандидат філологічних наук, доцент Віталій Максимчук додав:
«Мені пощастило бути викладачем Сашка Подвишенного, першим коректором його «Душевних нот». Ми багато дискутували про питання, які стосуються поетичного тексту чи політичних аспектів. Він завжди мав свою позицію, яка залишалася з ним. Сашкові певною мірою поталанило на вчителів, із текстів яких він формувався як письменник. Був допитливим на заняттях, цікавився всіма нестандартними підходами до морфологійних явищ, лексичних особливостей мови. Звісно, обрав найсильнішу зброю, яка є в нас, – це слово. Острог, Острозька академія (сучасна і XVI століття), біблійна символіка, патріотична лірика, громадянська позиція, інтимна лірика – це все актуальне для текстів Сашка Подвишенного».
Докторка філологічних наук, професорка кафедри української мови і літератури, наукова керівниця Олександра Подвишенного Світлана Кочерга зазначила:
«Для мене честь знати Олександра Подвишенного. Кумедний, веселий, із незмінною прекрасною усмішкою. Він був одним із кращих випускників з усього свого курсу. Із початком повномасштабної війни, знаючи, що Олександр воює, я написала йому кілька слів за традицією. Він відповів і так зав’язалося наше листування. Рядки – віртуальні, але в них – його думки й миттєвості. Він сам обрав для себе життя, у якому ні хвилини не сумнівався».
Мама Олександра Подвишенного Анна Онуфер зауважила:
«Вдячна Острозькій академії за те, що вона відіграла важливу роль у становленні світогляду Сашка. Значна частина його характеру сформувалася саме тут, і я цим пишаюсь».
Викладачка кафедри української мови і літератури, університетська подруга й одногрупниця Олександра Подвишенного Ірина Рабчук розповіла, що він любив гуртувати людей навколо себе і своїх віршів.
«Сьогодні він теж зібрав нас тут і в центрі уваги не лише поезія – нас об’єднує пам’ять, повага, любов, дружба і спогади. Саша умів підбадьорити усміхненим поглядом, багато жартував і приправляв свій гумор дрібкою іронії, умів справляти враження, плекав дух авантюризму, полюбляв вести за собою молодь. Саша завжди вирізнявся прагненням бути найкращим, крокувати попереду, виділятися правдивим словом і вчинком, шукав нових знайомств і не уникав самопрезентації, опинявся в епіцентрі подій. Ідейність, українськість, принциповість і відчайдушність привели його на охоплений полум’ям Майдан, строкову службу і згодом – до лав ЗСУ. Саша був архистратигом своєї стрілецької роти, родини й Батьківщини. Шлях воїна – це йти до кінця, і хоч багато сердець розбиті, витрімо сльози й у діях засвідчмо боротьбу за незалежність України»,
До слова, родина Олександра Подвишенного за ініціативи Острозької академії збирає спогади про нього близьких, друзів, колег, знайомих, однодумців; поезію, листи й напрацювання, щоб видати пам’ятну книжку. Контактна особа – Дарія Борисович.
