Національний університет «Острозька академія» — наступник першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів — Острозької слов’яно-греко-латинської академії. Сьогодні виш визнано одним із найпрестижніших вищих навчальних закладів України.

Університет
Вступ

Усю корисну інформацію про вступ до Національного університету «Острозька академія» абітурієнти можуть знайти у цьому розділі.

Національний університет «Острозька академія» має статус самоврядного (автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу. В університеті функціонують наукові центри, лабораторії, спеціалізовані вчені ради із захисту кандидатських дисертацій.

Наука
Освіта

Мета НаУОА – надання якісних освітніх послуг, які дозволяють студентам здобути знання та вміння, затребувані на сучасному ринку праці. Усю інформацію, яка стосується освітнього процесу в НаУОА, ви зможете знайти в цьому розділі.

БОГДАН БОДНАРУК: AB IMO PECTORE (на вшанування пам’яті про Світлу Людину)

27.06.2024

Національний університет «Острозька академія» із глибоким сумом сприйняв скорботну звістку – відійшов у засвіти знаний діяч української громади в Америці, популяризатор української мови, історії та культури, щирий патріот України, меценат, доктор Богдан Боднарук.

Богдан Ярополк Боднарук був родом із Стрийщини, що на Львівщині. У роки Другої світової війни його батьки були вивезені на примусову працю до Гамбурга, а по завершенні воєнного лихоліття опинилися в таборах для переміщених осіб, т. зв. «Ді-Пі» (Displaced Persons) в англійській зоні окупації.

У 1948 році родина Боднаруків переїхала до Бразилії, де розпочався новий етап у їхньому житті. Перші сто днів, за спогадами пана Богдана, вони прожили на острові Ilha das Flores біля Rio de Janeiro. Пізніше, на запрошення ігумена Василіанського монастиря, сімейство переїхало до Прудентополіса. Там батько Богдана – Іван – почав викладати латину та українську мову в Малій Семінарії, яка діяла при Василіанському монастирі, а мати – Леонтія – викладала ці ж предмети в гімназії Сестер Служебниць. Крім викладацької роботи, Іван Боднарук був редактором газети «Праця».

У Прудентополісі Богдан Боднарук завершив народну школу і початкову гімназію у Малій Семінарії отців Василіан. На той час у місті вирувало «українське життя», жителі активно послуговувалися українською мовою. Тому цілком логічним є те, що з юних літ пан Богдан був залучений до громадського життя української громади, яка дбайливо шанувала свою історію та мову. Важливим є і той факт, що попри насичене життя українців у Бразилії, в родині Боднаруків завжди поважали своє коріння й оберігали українські звичаї і традиції. Це було важливою причиною становлення пана Богдана як свідомого українця та патріота рідної землі.

1954 рік став черговою рубіжною точкою для родини Боднаруків. Вони переїхали до Куритиби, столиці штату Парана. Саме там Б. Боднарук навчався у «Curso Scientifico», а середню школу закінчив у «Colegio Estadual do Parana». У 1958 році розпочав навчання на факультеті хімічної інженерії в Паранському університеті.

1960 рік став визначальним для як для родини пана Богдана, так і для нього самого. Боднаруки переїхали до Чикаго, США. Хімічну інженерію продовжив вивчати в Illinois Institute of Technology. У 1966 році здобув ступінь бакалавра з хімічної інженерії. У 1973 році став магістром екологічно-хімічної інженерії. У 1975 році, захистивши дисертацію на тему «Очищувальні процеси в газифікації вугілля», в Українському Вільному Університеті (УВУ) в Мюнхені отримав ступінь доктора з хімічних технологій.

Професійний шлях др. Богдана Боднарука був пов’язаний спочатку з роботою в приватних компаніях (оливно-газових, сталеварні), а згодом із працею в Міністерстві охорони довкілля (U.S.EPA), Міністерстві енергетики (U.S. Department of Energy). Входив до складу American Institute of Chemical Engineers і American Institute of Metallurgical Engineers.

Поруч із здобуттям освіти, побудовою успішної кар’єри, Богдан Боднарук був активним учасником в розбудові українського життя в США в різних його напрямах: інституційному, культурному, науково-освітньому та ін. У 1962–1963 рр. він був очільником Української Студентської Громади в Чикаго, входив до Комітету по збиранню фондів для українознавчих студій в Гарвардському університеті. Долучався до діяльності інших українських осередків і об’єднань у Чикаго: очолював Товариство Українських Інженерів (1971–1972, керував «Пласт-Прият» (1983–1984), ), був заступником голови Товариства «Рідна Школа»(1985–1986). Надавав посильну підтримку для постраждалих дітей у Чорнобильській катастрофі, долучився до радіо-мосту «Київ -Чикаго» по екологічних проблемах. З 1995 року розгорнув активну діяльність у Товаристві Української Мови (ТУМ) у Чикаго на посаді організаційного референта. Продовжував долучатися до роботи інших українських інституцій: віцепрезидент Союзу Українських Філателістів і Нумізматиків (1995–1999), член Екзекутиви Українського Інституту Модерного Мистецтва в Чикаго (1990–2003), з 2000 року – член Наукового Товариства ім. Шевченка в Америці (НТШ-А), у 2006 році обраний до Управи Українського Національного Музею в Чикаго, а також був секретарем Українського Осередку ім. св. Андрія в Норт Порті (Флорида). Неодноразово Давав тури музеями природознавства і ботанічними парками в США.

Спільно з вірною супутницею долі, коханою дружиною, вірною помічницею, надійним плечем і підтримкою, шановною пані Вірою Боднарук (до шлюбу – Лукаш), після відновлення незалежності України багато разів відвідував Батьківщину.

До останніх днів продовжував свою натхненну працю в ТУМ у Чикаго, співпрацював і допомагав у діяльності обласних «Просвіт» в Україні. Свої мандрівки до України подружжя Боднаруків оплачували власним коштом, завжди намагалися сприяти встановленню контактів та різного роду співпраці між українською громадою в США, зокрема ТУМ у Чикаго, та Україною. Велика увага надавалася поступу української мови та її вжитку на різних рівнях в незалежній Україні. Численна фінансова допомога була передана для різних українських інституцій від Товариства Української Мови в Чикаго за сприяння панства Боднаруків.

З початком російської агресії проти України, повномасштабним вторгненням Російської Федерації до України в 2022 році, др. Богдан Боднарук намагався всіляко підтримувати Україну. Долучався до збору коштів і надання гуманітарної допомоги, займався активною інформаційною діяльністю щодо висвітлення заходів українців у США по підтримці України та лобіювання її інтересів. За плідну та активну громадську діяльність, спрямовану на перемогу України в протистоянні з російським агресором, Богдана Боднарука було відзначено щорічною Відзнакою імені Олеся Гончара журналу «Бористен» у 2023 році.

Особливо приязні відносини та багатолітня дружба пов’язує панство Боднаруків із Національним університетом «Острозька академія». Богдан Боднарук був Почесним Академіком Острозької академії, меценатом, грантодавцем. За сприяння та підтримки панства Боднаруків у новоакадемічному корпусі обладнано сучасну авдиторію, яка є іменною “Навчальна аудиторія ім. Віри та Богдана Боднаруків м. Чикаго, ІЛ, США м. Венис, ФЛ, США”.

 

Кращі студенти та аспіранти, котрі демонструють відмінні показники в навчанні, науковій та громадській роботі, які студіюють українську мову у  Національному університеті “Острозька академія” щорічно отримують фінансову грантову підтримку від Товариства Української Мови. Така підтримка у теперішній турбулентний час є не лише відзначенням здобутків молодих людей, а й індикатором правильності та цінності обраного ними шляху. 

Неодноразово п. Віра та п. Богдан Боднаруки робили щедрі книжкові дарунки для бібліотеки Інституту досліджень української діаспори імені професора Любомира Винара Академії, долучалися до міжнародних наукових конференцій «Українська діаспора: проблеми дослідження», організованих Інститутом. Пан Богдан радо ділився своїми спогадами про власну родину, життя в Бразилії, діяльність в США. 

Імена пана Богдана Боднарука і його дружини пані Віри Боднарук навічно вписані золотом на спеціальній стеллі “ТІ, ХТО ВІДРОДИЛИ ОСТРОЗЬКУ АКАДЕМІЮ”, яка розміщена на новозбудованому корпусі Національного університету “Острозька академія”.  Кожен студент, викладач, співробітник, ескурсант, проходячи повз цієї стели зчитує, окрім інших, прізвище Боднарук, а ми, ті, хто знали цю неповторну людину, віднині із глибокою вдячністю та скорботою будемо схиляти свої голови і просити Господа Бога, щоб він прийняв у Царство своє пана Богдана Боднарука. Життєвий шлях Богдана Боднарука – взірець долі Людини, котра попри труднощі еміграції наполегливо працювала і досягла успіхів, не була байдужою до проблем інших, крізь тисячі кілометрів і віддаленість через океан, вболівала за долю рідної землі – дорогої серцю України. Відповідальним, інтелігентним, порядним, щирим – таким ми Його запам’ятаємо і таку пам’ять збережемо в серці. Людина не помирає, якщо на земній кулі є хоча б одна інша людина, яка пам'ятає про неї. Пам’ять про Богдана Боднарука залишиться назавжди у серцях тисяч спудеїв, викладачів та співробітників Острозької академії.

Висловлюємо щирі співчуття дружині Покійного професорці Вірі Боднарук, всій родині та близьким людям.

Молимось за упокій Його душі! Нехай Оселі Небесні будуть Його домівкою! Вічна Пам’ять!