Національний університет «Острозька академія» — наступник першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів — Острозької слов’яно-греко-латинської академії. Сьогодні виш визнано одним із найпрестижніших вищих навчальних закладів України.

Університет

Національний університет «Острозька академія» має статус самоврядного (автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу. В університеті функціонують наукові центри, лабораторії, спеціалізовані вчені ради із захисту кандидатських дисертацій.

Наука

В Національному університеті «Острозька академія» діє п'ять факультетів та Інститут права ім. І. Малиновського, студенти яких навчаються на 18 престижних спеціальностях.

Факультети
Освіта

Мета НаУОА – надання якісних освітніх послуг, які дозволяють студентам здобути знання та вміння, затребувані на сучасному ринку праці. Усю інформацію, яка стосується освітнього процесу в НаУОА, ви зможете знайти в цьому розділі.

«Хай не буде в слові лжи ні йоти»: круглий стіл присвячений Анатолію Криловцю

19 February 2021

19 лютого відбувся круглий стіл «Хай не буде в слові лжі ні йоти», присвячений 60-річчю з дня народження Анатолія Криловця. Захід організували викладачі катедри української мови і літератури – колеги та учні світлої пам’яті вченого й поета. Зі вступним словом звернулася до присутніх його колишня студентка й літературна учениця Оксана Пухонська:

«Багатьом із нас часом бракує людини, яка допомогла би знайти в житті свою дорогу, підтримала доброю порадою і дружнім плечем. Анатолій Олександрович був тим, хто був та залишається прикладом щирості й професіоналізму. Бо людина живе доти, доки її пам’ятають…».

У круглому столі взяли участь друзі, колеги та знайомі Анатолія Криловця, викладачі й студенти Національного університету «Острозька академія». Професор Петро Кралюк згадував його як справжнього поета, який міг би виховати ще не одне покоління тих, кому не байдуже письменницьке слово. Завідувачка катедри української мови і літератури Олександра Вісич наголосила на тому, що Анатолій Криловець стояв біля витоків філології в Острозькій академії, а плоди його праці – подвиг.

Учасники заходу мали змогу пригадати Анатолія Олександровича завдяки його віршам, що їх зачитували студенти, фотографіям, відеозаписам, презентації яких супроводжували теплі спогади. Про біль втрати рідної людини висловилася вдова Анатолія Олександровича – Наталія Криловець.

«Найбільшого його мрією було побачити дорослими синів, – згадала пані Наталія. – Не судилося».

Щиро і тепло розповів про ювіляра його товариш зі шкільних років, а згодом університетський колега, професор Познанського університету Ярослав Поліщук. За його словами,

«є люди, цінність яких ми по-справжньому зауважуємо лише тоді, коли вони відсутні. Анатолій Криловець – один із перших викладачів Острозької академії, завдяки кому ми маємо українську філологію та літературну творчість». 

Професор катедри Іван Хом’як наголосив на патріотизмі покійного товариша. Він згадав, що в час, коли українське слово не було в пріоритеті, поет не зрадив рідну мову, адже між українською та російською філологією обрав першу. 

Своїми спогадами про наставника поділилася колишня аспірантка Анатолія Олександровича, доцентка катедри української філології Рівненського державного гуманітарного університету Мирослава Крупка.

«Перша наша зустріч відкрила мені неймовірно добру людину, – зауважила вона. – Він повірив у мене відразу, це було неймовірним виявом довіри, який я дуже старалася виправдати. Другий його сміливий вчинок – це те, що ми вирішили писати дисертацію на тему літературного фемінізму. Але нам вдалося! Якщо говорити про Анатолія Олександровича як про керівника, то він був надзвичайно вдумливим, інтелектуальним і толерантним. Для мене його манера співпраці зі своїми учнями – чудовий приклад».

Надзвичайно зворушливими спогадами про покійного колегу поділився професор Петро Білоус, який на запрошення Анатолія Олександровича кілька років працював в Острозькій академії.

«Звістка про смерть Анатолія стала для мене шоком, від якого не можу відійти навіть після кількох років. Це була людина надзвичайного світла і щирості», – згадав Петро Васильович.

Словом про свого друга, побратима, колегу поділився також професор, науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, поет Ігор Павлюк. За його словами, Анатолій Олександрович свого часу започаткував велику справу – відкрив літературну творчість в Острозькій академії, де молоді творчі люди отримали неймовірну можливість заявити про себе світові і як письменники, і як літературознавці. Ігор Павлюк також був одним із тих, кого згуртував Анатолій Олександрович на катедрі української філології і хто впродовж кількох років навчав студентів академії.

Зоя Столяр, студентка першого випуску української філології, а сьогодні кандидатка наук і викладачка катедри, розповідала про нього як людину, яка завжди усміхалася, давала слушні поради й підтримувала в будь-яких справах. Зоя Володимирівна підкреслила:

«Він справді живе в наших спогадах, і неймовірно приємно, що ці спогади настільки світлі, теплі й приємні, як і його погляд. Для тих, хто не знав Анатолія Олександровича, сьогоднішня зустріч є гарною нагодою про нього дізнатися й загорітися тим, або читати його твори. І я, і мої одногрупниці навчилися справді любити Слово, людину, того, хто поруч із тобою…».

Про ювіляра як про одного з найкращих дослідників творчості Лесі Українки сказала тепле слово професорка Світлана Кочерга. Вона зазначила, що мала за щастя працювати з ним на катедрі. І хоч це тривало недовго, запам’ятала його як добру і світлу людину, знавця своєї справи.

До розмови долучився також старший син Анатолія Олександровича – Роман Криловець. Втрата батька – це рана, яку ніколи не загоїть ні час, ні обставини, але залишилися прекрасні вірші як настанови на життя. 

Проведений захід укотре переконав, що Анатолій Криловець – світла людина, яка назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав. Його поезії –нематеріальний скарб, оцінити який нам іще належить, а його учні – свідчення сумлінної праці й невтомленної любові до життя і Людини – як найвищого творіння Всевишнього, про що свідчать рядки одного з віршів поета:

Сутінків і осені – немає!
Юний жайвір дзвонить в неба креш.
Мчиш. Сорочку вітер надимає.
Й знаєш, що ніколи не помреш.