«Назар Приймак – голова секції юних дослідників, президент молодіжного клубу дослідників історії фарфору та фаянсу Наукового товариства студентів та аспірантів імені Олександра Оглоблина факультету міжнародних відносин Національного університету «Острозька академія». Хлопець навчається в Полонській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 2 (Хмельницька область). Вже давно захоплюється дослідженням історії фарфору. В цьому напрямку наукових розвідок, Назар вже має значні здобутки. Зокрема, цьогоріч він став володарем відзнаки «Ґран-прі» Всеукраїнського конкурсу-мистецтвознавчої експедиції «Історія порцеляни в об’єктиві дослідника». Представлена стаття є гарним зразком серйозної наукової творчості школяра в галузі вивчення історії порцеляни. Хочеться лишень побажати юному історику та мистецтвознавцю подальших звершень, перемог, нових та змістовних публікацій!», – коментує Назар Мартинюк, голова Наукового товариства студентів та аспірантів імені Олександра Оглоблина факультету міжнародних відносин Національного університету «Острозька академія».
Життя – це швидкоплинний період часу призначений для кожної людини на землі. І по його завершенні людину не будуть судити по її земних багатствах, а будуть судити по її людських якостях. А найголовніше – це добре серце та щира душа. Взагалі поняття «душа» – багатогранне та загадкове. Її неможливо побачити, неможливо доторкнутися до неї, душу можна тільки відчути. У кожного вона – своя, і кожен сприймає це по-різному. Одні кажуть, що її немає, інші вірять, що є. І лише люди творчі впевнені в існуванні духу. Наприклад, поет при написанні вірша чи книги повністю передає свої внутрішні почуття і переживання, бажання і пориви. Так само художник – зображує на полотні те, що відчуває з середини свого внутрішнього світу. Професія художника та скульптора є дуже творчою та натхненною. Нерідко це люди із особливим ставленням до оточення, які мають багатий внутрішній світ. Вони бачать у, здається, звичних для нас речах те, чого ми просто не помічаємо. У них добре розвинене почуття прекрасного, вони відчувають усі тонкощі гармонії. Зазвичай творці є й гарними філософами, адже нерідко замислюються про сутність людського життя.
Чого ж воно варте, і з чого складається!?
«Моє життя складалося з моїх робіт...», – сказала відома українська художниця, кераміст Ольга Перецівна Рапай в одній з останніх розмов.
Її називали природженим керамістом, але цьому передував період роботи на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі, де вона створила за короткий «фарфоровий період» ряд скульптур, в тому числі й для випуску на Полонському заводі художньої кераміки. У світі завжди існує певна закономірність. Склалося так, що місто Полонне пов’язане із Ольгою Рапай, адже саме там народився її батько, відомий єврейський поет та драматург Перец Давидович Маркіш. Саме в його родині 1 серпня 1929 року в Харкові народилася Ольга Перецівна Рапай (Маркіш).
Сімейне життя її батьків не склалося, і Ольга проживала разом із матір’ю та вітчимом у місті Києві. Її дитинство припало на часи жорстоких репресій та терору. «Коли почалися арешти 30-х років, в нашому величезному дворі кожен день хтось із дітей плакав ридма, – згадувала Ольга Рапай. – Ми, нетямущих дітвора, мовчки стояли біля плачущої дитини. Ми розуміли, що це означає: вночі забрали його тата чи маму, але ще не вміли висловлювати своє співчуття». У тому далекому 1937-ому році така страшна доля спіткала і їхню сім’ю, вітчима Ольги – Бориса Ткаченка, який був літератором та перекладачем. Його заарештували та згодом розстріляли, як одного із учасників заколоту проти Сталіна. Боячись за життя доньки, мати Ольги попросила її батька – Переца Маркіша, щоб він забрав дівчинку до себе в Москву, на що той погодився. Згодом її матір – Зінаїду Йоффе, також відправили на 10 років в заслання до ГУЛАГу.
Закінчивши школу у Москві, Ольга у 1947 році переїхала до Києва, де й вступила до художнього інституту. Життя потихенько стало налагоджуватися, але тривало це недовго. Розпочався новий етап переслідувань. Батька Ольги, Переца Маркіша, звинуватили у шпіонажі, націоналізмі та в зраді Батьківщини, його заарештували, а у 1952 році розстріляли. Це стало для Ольги справжнім потрясінням. Ще більшим шоком стало те, що її заочно засудили в Москві, навіть не повідомивши. На той час вона навчалася на п’ятому курсі і навіть нічого не підозрювала. Її забрали прямо із занять, в осінньому пальто та туфлях.
А далі тюрма… Згодом заслання до Сибіру, де молода дівчина Ольга була змушена виконувати тяжку роботу. Навіть не можна уявити, що їй вдалося пережити, що коїлося у її творчій душі. Не давало й спокою кохання, адже там у Києві залишився її коханий – Микола Рапай. Згодом він приїхав до неї і вони побралися. Але чоловік повернувся назад, і приїхав знову лише тоді, коли з’явилася на світ їхня донечка Катруся.
У тому далекому 1953 році життя Ольги кардинально змінилося. У зв’язку зі смертю Сталіна, її покарання замінили на заслання, а наступного 1954-го дозволили переїхати на Кубань до матері її чоловіка – Євдокії Василівни Рапай. Згодом, залишивши донечку для бабусі, Ольга повернулася до Києва, розпочала свій творчий шлях.
Нарешті О. Рапай отримала довгождану можливість займатися улюбленою справою. На той час їй лише 25 років, а за плечима цієї творчої та тендітної жінки скривджене дитинство та юність: репресії, арешт вітчима, розстріл батька та заслання до Сибіру. Спогади про той час художниця пронесла через все життя. Але не здалася, адже мала в серці те, що не вмирає – любов до тієї справи, якій згодом присвятила все своє життя. В той час з’являються її перші роботи, які були виконані в пластиліні. Сюди відносяться проект пам’ятника А. С. Макаренку, скульптура «Проти Корейської війни» та скульптура «Сестричка», що стала дипломною роботою Ольги. Саме у цій роботі висвітлено найголовніше у житті – щиру любов й турботу матері до своїх дітей.
«Дипломантці вдалося впевнено розкрити внутрішню близькість матері та сина, сконцентрувавши всю їхню увагу на маленькій сестричці…», – саме так зазначено у рецензії на дипломну роботу О. Рапай, що була оцінена на «відмінно». Підтвердженням цього факту є те, що скульптура «Сестричка», яка була виконана вже у тонованому гіпсі у 1957 році експонувалася на виставці витворів юних художників, присвяченій фестивалю молоді Української РСР.
Після закінчення інституту Ольга отримує направлення на Київський експериментальний кераміко-художній завод. Тут у творчому колективі молодих скульпторів та художників О. П. Рапай почала самореалізовуватися. Саме в ті часи розпочинається так званий «фарфоровий період» творчості Ольги Рапай. Першою роботою на київському заводі була скульптура «Дівчинка з соняшником». Ольга дуже сумувала за своєю маленькою донечкою, яка залишилася разом із бабусею на Кубані. Тому ця робота вирізняється своєю тендітністю та ніжністю, адже автор передала у цю скульптуру всю свою любов до своєї доньки.
Одними із перших скульптур, що були виготовлені у фарфорі стала скульптура на тему материнства «Ладушки» та скульптура, що зображує східні танці «Танець узбецької дівчини». Авторці вдалося створити й розкішну скульптуру «Коломийка» на тему народного танцю. Виразність та форма цієї скульптури відверто вражають. Ще під час навчання в інституті Ольга разом зі своїм чоловіком Миколою Рапаєм розпочали роботу над нею. Перша модель була виконана у пластиліні, а у 1956 році скульптура отримала «нове життя» у фарфорі. Випускалася ця скульптура на Городницькому фарфоровому заводі, бо на київському заводі на той час не було такого пічного обладнання для випалу такого виробу, адже скульптура «Коломийка» заввишки близько 43 см (42,8 см).
Роботи Ольги Рапай у фарфорі досить різноманітні, виконані на теми материнства, театрального життя, балету, народного танцю, спорту, дитинства, а також на українські народні мотиви.
Творча атмосфера та повне взаємопорозуміння панувало у колективі скульпторів та художників. Разом із Ольгою працювали такі відомі митці як Владислав Щербина, Світлана Голембовська (Болзан), Оксана Жникруп, Сусанна Сарапова та багато інших. Скульптури митців відправляли на фарфорові заводи як нові зразки виробів, щоб запустити їх у серійне виробництво. Скульптури Ольги Рапай випускалися на заводах у Полонному, Городниці, Коростені, Баранівці. Рік від року авторка створювала нові зразки. З’являються такі скульптури як «Дід Мороз і Снігурка», «Танцюючі українці», «Танцюючі діти», «Танцюючі гуцули», «День дівчат», «Закохані» «Переможець», «Чемпіонка», «Гімнастка», «Воротар», «Узбечка, що п’є чай», «Арфістка» та багато інших.
Багатогранність фарфорових виробів О. Рапай захоплює своєю чіткістю. Різні періоди тогочасного життя Ольга Перецівна назавжди залишила у фарфорі. Наприклад, скульптура «Кравчиня» зображує жінку, з якої знімає розміри для пошиття сукні кравчиня. Мало кому відомо, що в цій роботі Ольга Рапай зобразила себе як кравчиню і свою подругу Оксану Жникруп. У той час, а це початок 1960-х років, справжній фабричний одяг був у дефіциті, і тому місцеві модниці шили собі одяг на замовлення у кравчинь. На тему моди О. Рапай створила ще ряд фарфорових скульптур.
Не залишилася вона й осторонь теми відпочинку. Рішучим вчинком стало створення серії «Пляж», що складається із п’яти сувенірних скульптур. На той час, зображення жінок у відвертій формі було неприпустиме, проте Ользі вдалося впровадити цю серію у виробництво. Тривалий час ці скульптури випускав Полонський завод художньої кераміки, недовго – Київський експериментальний кераміко-художній завод, Коростенський фарфоровий завод.
Тема жіночності і жіночої краси яскраво зображена у таких роботах як «Співачка» та «Солістка». Цікавим фактом є те, що скульптура «Солістка» спершу планувалася як виставкова скульптура. О. Рапай завжди захоплювалася творчістю та зовнішністю Народної артистки УРСР Лариси Архипівни Руденко. Саме їй вона запропонувала позувати для неї, на що артистка погодилася. Скульптура була виконана у двох екземплярах. Один був подарований самій Ларисі Руденко, а другий залишився на заводі. Згодом Ольга Рапай зробила зменшену копію цієї скульптури, яку було запущено у серійне виробництво.
Відомі українські мотиви також знайшли своє відображення у творчості О. Рапай. Неперевершеними є скульптури «Солоха і Дяк», «Баба Параска і баба Палажка», «Ґандзя», «Мотря» та багато інших. Також було створено серію мініатюрних сувенірів на мотиви етнографічної серії. Серед них – підвісні брелки, на яких зображені силуети, що одягнені в український національний одяг. Роботи О. Рапай існують не тільки як скульптура, а ще й як настінне панно. Сюди можна віднести «Їхав козак на війноньку» та «В човні».
По-особливому авторка зобразила естрадно-циркову тематику. Скульптурна сюїта «Джаз» є дуже динамічною та популярною і в наш час. Також митець відобразила у фарфоровій скульптурі «Біп» відомого французького коміка та клоуна Марселя Марсо, а у скульптурі, де зображений клоун, що лежить із парасолькою, одразу пізнаємо всім відомого клоуна Олега Попова. Досить незвичайною і водночас унікальною є скульптурна композиція «Цирк», в яку входять вершниці-акробатки та ілюзіоніст.
Споглядаючи на свої фарфорові вироби, Ольга Рапай з поміж багатьох робіт вирізняла фігурку «Чарлі Чапліна». Цю роботу вона називала найбільш вдалою. З часом Ольга Рапай прийняла важливе рішення, що стало вирішальним у її житті. У 1967 році вона полишила працю на київському заводі, і відкрила себе у сфері кераміки. Розпочався її новий творчий період, що тривав до кінця її життя…
Майже увесь свій час Ольга проводила у своїй майстерні, де творила у кераміці. Саме із цим матеріалом О. Рапай знайшла особливий зв’язок та вважала, що кераміст – це її покликання. Досить вразливою є її керамічна робота «Автопортрет», сама ж автор дала їй назву «Прощавайте». У ній зображено саму Ольгу Рапай, яка пливе у кораблі по хвилях, взявши з собою разом своїх улюблених персонажів, митець відправляється у свою останню путь. У своїй улюбленій робочій тільняшці Ольга віддаляється від нас по хвилях, що несуть її у невідомість…
Останні роки життя Ольга Перецівна дуже хворіла. Знаходилася вона тоді в Ізраїлі та дуже мріяла повернутися назад в Україну, проте не судилося…
1 лютого 2012 року, на 82 році життя, у далекому Ізраїлі закотилася промениста зоря життя Ольги Переціни Рапай. Вона полишила цей світ, проте її душа назавжди залишилася у її роботах, що стали сенсом усього її життя…
Постать Ольги Перецівни Рапай була і залишається однією із найяскравіших. Її творчість приваблює до себе людей різних – від мистецтвознавців до колекціонерів. Роботи О. П. Рапай поділяються на фарфорові та керамічні. Якщо про керамічні вироби О. Рапай було видано декілька журналів, де представлено саме роботи у кераміці, то про фарфорові вироби, що були створені в так званий «фарфоровий період» було мало відомо. Тому результатом творчого тандему колекціонерки із міста Хмельницького Людмили Карпінської-Романюк та мистецтвознавця із Києва Олени Корусь стала книга «Фарфор Ольги Рапай», що вийшла друком у 2015 році. Декілька років поспіль вони працювали на тим, щоб це видання побачило світ, Людмила багато спілкувалися із самою О. Рапай. Були підняті архівні матеріали, знайдені її рідкісні скульптури, описані. Саме завдяки їм, сьогодні ми маємо змогу дізнатися про фарфор Ольги Рапай, який вирізняється з поміж інших своїм сюжетом та багатогранністю. За трагічним збігом обставин книгу було завершено в день смерті О. Рапай, яка на превеликий жаль так і не побачила її.
При житті О. Рапай організовувала персональні виставки своїх робіт. Переважну кількість із них складали роботи у кераміці. Цього річ виповнюється 90 років з дня народження Ольги Перецівни. Саме до цієї ювілейної дати у Музеї книги та друкарства міста Острога була організована виставка фарфорової пластики О. Рапай. Окремо треба відзначити працю Людмили Карпінської-Романюк (м. Хмельницький), адже саме вона була ініціатором цієї виставки, та Романа Сазонова (м. Київ), який забезпечив активну підтримку в ході організації виставки, надавши рідкісні скульптури О. Рапай із колекції музею «Київський фарфор». Не можливо не відзначити й працю Національного університету «Острозька академія», факультету міжнародних відносин, його декана Алли Атаманенко та голови Наукового товариства студентів та аспірантів імені Олександра Оглоблина Назара Мартинюка, завдяки яким вдалося реалізувати ідею створення виставки. Організатори щиро вдячні й Музею книги та друкарства міста Острога (завідувач Світлана Позіховська), які люб’язно надали своє приміщення. У ході відкриття виставки «Моє життя складалося з моїх робіт…» Людмила Карпінська-Романюк яскраво презентувала відвідувачам книгу «Фарфор Ольги Рапай» та розповіла про життєвий шлях митця. Саме пані Людмила провела першу екскурсію у залі. Хочеться зазначити, представлена рекордна кількість унікальних й рідкісних робіт Ольги Рапай, що взагалі вперше показані для широкого загалу. Сюди відносяться й скульптури, що не йшли в масовий тираж, або ж були виконані в декількох екземплярах.
Цікавою й вражаючою є серія фарфорових наперстків від Сергія Воронова на тему «Пляж», яка стала чудовим доповненням серії «Пляж» авторства О. Рапай. Виставка «Моє життя складалося з моїх робіт…» (до 90-річчя з дня народження Ольги Рапай) стала справжнім екскурсом у світ фарфорової творчості. З перших скульптур вона вражає та захоплює. Функціонуватиме вона до 20 червня 2019 року, тому кожен охочий має змогу переглянути її та насолодитися неповторним світом фарфорової пластики неперевершеної майстрині Ольги Перецівни Рапай.
