Національний університет «Острозька академія» — наступник першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів — Острозької слов’яно-греко-латинської академії. Сьогодні виш визнано одним із найпрестижніших вищих навчальних закладів України.

Університет

Національний університет «Острозька академія» має статус самоврядного (автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу. В університеті функціонують наукові центри, лабораторії, спеціалізовані вчені ради із захисту кандидатських дисертацій.

Наука
Ресурси

Серед ресурсів, що надаються студентам, викладачам, працівникам та гостям університету наукова бібліотека, відділ кадрів, інформаційно-рекламний відділ, відділ міжнародних зв’язків, Центр вивчення спадщини Острозької академії, ресурсні центри, методичні кабінети.

В Національному університеті «Острозька академія» діє п'ять факультетів та Інститут права ім. І. Малиновського, студенти яких навчаються на 18 престижних спеціальностях.

Факультети
Корисне

При Острозькій академії створена велика кількість студентських організацій, а також проектів, у яких студенти беруть активну участь, мають змогу проявити свій творчий потенціал та реалізувати себе.

До 100-річчя Дня Соборності України: актуальна думка науковця

22 січня 2019

Сьогодні ми відзначаємо 100-річчя Соборності України. Саме 22 січня 1919 року було проголошено Акт злуки, що стало однією з найвизначніших подій доби Української революції 1917-1921 років. Завдяки цьому документові відбулося об'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Про ці події розповідає у своїй науковій праці доцент кафедри історії імені М. П. Ковальського НаУОА Володимир Марчук.

Акт злуки 1919 р.

Винятково важливу роль у процесі формування модерної української нації відіграли політичні події, пов’язані з Актом Злуки українських земель у період Української революції 1917-1921 рр. Етнополітичні та ідейні наслідки революції зумовили становлення сучасної держави.

Повалення царизму в Російській імперії дало змогу українцям проголосити свою державу — Українську Народну Республіку. Після краху Австро-Угорської імперії в листопаді 1918 р. на західноукраїнських землях почався процес створення власної держави — Західно-Української Народної Республіки. Ця республіка відразу ж, не встигнувши зміцнитись, як слід оформитись, зазнала чужоземних агресій і зазіхань, величезних територіальних і людських втрат. Це, безперечно, прискорило визрівання планів об’єднання з Наддніпрянською Україною.

Об’єднавчий рух мав двосторонній, зустрічний характер. Гасло соборності ніколи не згорталося наддніпрянцями. Український Національний Союз (УНС) ще в середині жовтня 1918 р. виступив з широкою програмою збирання України, розрахованою на перспективу.

Успішне розгортання антигетьманського повстання під проводом Директорії й відновлення УНР, з одного боку, а також українсько-польська війна на західноукраїнських теренах, з другого, пришвидшили об’єднання двох республік. Реалії часу виявилися такими, що ЗУНР постійно потребувала зовнішньої підтримки. УНРада не могла розраховувати на західний світ, оскільки держави Антанти мали свої інтереси у цій частині Європи. Тому у середовищі керівництва ЗУНР все більше усвідомлювали необхідність об’єднання з Великою Україною.

Попередні консультації мали наслідком підписання повноважними представниками Державного Секретаріату ЗУНР — Лонгином Цегельським, Дмитром Левицьким і членами Директорії — Володимиром Винниченком, Симоном Петлюрою, Панасом Андрієвським, Федором Швецем у Фастові 1 грудня 1918 р. «передвступного договору» про злуку двох частин України «в одне державне тіло».

3 січня 1919 р. у Станіславі (нині Івано-Франківськ) закон про Злуку ЗУНР з УНР одностайно затвердила скликана УНРада. Оцінюючи цей документ, президент УНРади Є.Петрушевич наголошував: «Ухвалений закон залишиться в нашій історії одною з найкращих дат. По лінії з’єдинення не було між нами двох думок. Сьогоднішній крок піднесе дух і скріпив наші сили. Від сьогодні для нас існує одна Українська Народна Республіка. Нехай вона живе».

Під впливом ухвали УНРади про злуку в багатьох містах і селах ЗУНР пройшли багатотисячні урочистості, на яких західні українці принципово виявили свою волю в справі об’єднання українських земель.

З метою урочистого нотифікування Ухвали УНРади від 3 січня 1919 р., завершення оформлення злуки двох республік, а також участі в роботі Трудового Конгресу України до Києва була направлена представницька делегація ЗУНР на чолі з віце-президентом УНРади Левом Бачинським.

19 січня 1919 р. відбулася перша офіційна нарада Директорії та Ради Народних Міністрів УНР, за участю президії делегації ЗУНР. Остання вручила Директорії вірчу Грамоту УНРади про об’єднання Західно-Української Республіки з Великою Східною Україною. Нарада заслухала й схвалила всі акти соборності, в тому числі й текст Універсалу Директорії.

Директорія і Рада Народних Міністрів вирішили провести урочисте святкування об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня. Мабуть, це було не випадково, оскільки цей день збігався з річницею історичного IV-го Універсалу Української Центральної Ради, згідно з яким УНР проголошувалася самостійною, ні від кого не залежною суверенною державою українського народу. Отже, він тим самим ставав днем подвійного всенародного свята — Незалежності і Соборності.

22 січня 1919 р. Київ набув святкового вигляду. На будинках державних установ майоріли синьо-жовті прапори. Балкони будинків прикрасили килими й полотна з українськими вишиванками та малюнками. Тріумфальну арку при вході з Володимирської вулиці на Софійський майдан прикрашало велике панно, а по боках — старовинні герби України і Галичини. Під звуки оркестрів сюди почали підходити українські військові підрозділи, студенти й учні, численні делегації різних установ і відомств, які заполонили весь майдан і навіть прилеглі до нього вулиці.

Рівно опівдні з’явились депутати своєрідного українського парламенту — Трудового Конгресу, члени Директорії, делегація ЗУНР, члени УНС, міністри на чолі з головою уряду, представники дипломатичного корпусу, духовенство. Урочистості розпочалися промовою голови делегації ЗУНР, віце-президента УНРади Лева Бачинського, в якій, він зокрема, сказав: «Світла Директоріє, Високий Уряде Української Народної Республіки! На цій історичній площі столичного города Києва стаємо оце ми, законні й вільними голосами нашого народу обрані представники Західньої України, а саме Галичини, Буковини і Закарпатської Руси, та доносимо Вам, і запевняємо прилюдно перед усім народом України, перед усім світом і перед лицем історії, що ми, український нарід західньоукраїнських земель, будучи одною кров’ю, одним серцем і одною душею з усім народом Української Народної Республіки, власною нашою волею хочемо й бажаємо одновити національну державну єдність нашого народу, що існувала за Володимира Великого і Ярослава Мудрого, та до якої стреміли наші великі гетьмани — Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко та Іван Мазепа. Від сьогодні Західна Україна лучиться в одне нерозривне тіло, в Соборну й Суверенну Державу».

Потім Л.Цегельський зачитав вірчу Грамоту УНРади і Ради Державних Секретарів ЗУНР до Директорії, в якій були подані акти, що вели до злуки, зокрема Ухвала УНРади від 3 січня 1919 р. про об’єднання ЗУНР з УНР. Щоб підкреслити присутнім представникам зарубіжних держав міжнародне значення даного акту, член західноукраїнської делегації Ярослав Олесницький прочитав його ще й французькою мовою.

Після цього Л.Бачинський урочисто вручив прочитану грамоту Голові Директорії. Прийнявши її, В.Винниченко привітав делегацію західних українців короткою промовою, в якій підкреслив історичне значення Акту Соборності. На підтвердження ратифікації Передвступного договору від 1 грудня 1918 р. і Ухвали УНРади від 3 січня 1919 р. Ф.Швець оголосив Універсал Директорії про злуку УНР і ЗУНР (Універсал Соборності).

«Іменем Української Народної Республіки Директорія оповіщає Народ Український про велику подію в історії землі нашої Української.

3 січня 1919 року в м.Станіславові Українська Національна Рада Західної Української Народної Республіки, як виразник волі всіх українців бувшої Австрійсько Угорської імперії і як найвищий їхній законодавчий чинник, торжественно проголосила злуку Західної Української Народної Республіки з Наддніпрянською Народною Республікою в одноцільну суверенну Народну Республіку.

Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народної Республіки ухвалила тую злуку прийняти й здійсняти на умовах, які зазначені в постанові Західної Української Народної Республіки від 3 січня 1919 року.

Однині воєдино зливаються століттями водірвані одна від одної частини Єдиної України — Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка. Однині Народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду».

Наступного дня розпочав роботу Трудовий Конгрес України, на якому Універсал Директорії виголосив секретар президії В.Злотчанський. Заслухавши і обговоривши Акти Соборності, з великим піднесенням Конгрес практично одноголосно схвалив їх. Ратифікувавши таким чином Універсал Соборності, Конгрес надав йому законний юридичний характер. Президент УНРади Є. Петрушевич незабаром був обраний до складу Директорії.

Незважаючи на те, що за універсалом Директорії, затвердженим Трудовим конґресом України 23 січня 1919 р., оголошувалася злука двох українських державних утворень — УНР і ЗУНР (під назвою Західної області УНР — ЗОУНР), реального об’єднання не відбулося. Обидва державні утворення продовжували діяти автономно, а в окремих моментах доходило навіть до гострої конфронтації. Не відбулося й організаційного об’єднання військових формацій — Дієвої армії УНР, на чолі з С. Петлюрою та Української галицької армії, що підпорядковувалася диктаторові ЗОУНР Євгену Петрушевичу і мала власне командування в особі генералів Михайла Омеляновича-Павленка, Олександра Грекова, Мирона Тарнавського. Такий стан справ був однією з причин, які зумовили поразку як наддніпрянців, так і галичан.

У 71-у річницю Акта злуки (22 січня 1990 року) в Україні відбулася одна з найбільших у Центральній і Східній Європі масових акцій — «живий ланцюг» як символ єдності східних і західних земель та знак ушанування подій Української революції. Більше мільйона людей, узявшись за руки, створили безперервний ланцюг від Києва до Львова. Акція стала одним зі свідчень того, що українці подолали страх перед комуністичним режимом і готові протистояти політиці комуністичної партії.