«Ми хочемо розповісти вам не про те, що говорять канали, а про те, що нам довелось пережити»,
Подія відбулася 18 травня в рамках дискусійної платформи «Місія сучасного університету», яку започаткував декан гуманітарного факультету НаУ ОА Дмитро Шевчук.
Початок 2014 року для ДонНУ: 13 тисяч студентів, 13 корпусів, розкиданих по місту-мільйоннику, 5 потужних студентських гуртожитків та гуртожиток сімейного типу, більше 65-ти спеціальностей, окремий міжнародний та підготовчий факультети, серйозні наукові школи, власний автопарк, династії викладачів та студентів, міжнародне визнання та партнери. Це те, чим був Донецький національний університет до 2014 року. У березні 2014 озброєні люди захопили будівлі університету.
«Ми розповімо вам про те, що втратили, аби ви зрозуміли, що ми набули. В одну мить у нас відкрились очі. Війна стала тією точкою, коли вороття до себе колишніх не стало. Колеги, котрі гукали нам услід „Вон из Донбасса!“, котрі знехтували нашими пориваннями водночас допомогли зрозуміти та переосмислити деякі речі стосовно нашої місії та призначення»,
Студенти та викладачі університету дали початок громадському руху «Врятуй альма-матер». Результат цього руху — офіційно закріплене перенесення ДонНУ з Донецька до Вінниці.
«Як студенти, так і викладачі зрозуміли, що наша доля в наших руках. Стосовно місії, то це, безперечно, соціальне служіння та академічна сміливість. Ім’я зобов’язує — це не політичний слоган, а наше життя»,
Пані Тетяна пояснює, що вкладає у фразу «ім’я зобов’язує»: «Знаєте, у футболі твоє ім’я, написане на спині, не так важливе, як назва команди. От і з нами так. Мотив єдиний — врятувати альма-матер, ім’я якої викарбуване на наших серцях».
Донецький університет став 1-им в Україні університетом в екзилі, тобто витісненим з власної ж території. В українському суспільстві побутує стереотип щодо пасивності донеччан в 2013 році, коли все тільки починалось. Тому і «донецький» звучить наче тавро. Проте, подібне ставлення є невиправданою стигматизацією.
«Часто можна почути про те, що Донбас не боровся. Це неправда. І ми мали свій Євромайдан. Не такий чисельний, як у Львові чи Києві, але він був. Так, мітингувальників розганяли „тітушки“, а міліція ніяк не реагувала на це. 4 березня 2014 року був один з таких мітингів. Після побиття учасників, вже 6-ого березня на чергову акцію протесту вийшло більше 10-ти тисяч людей, а 13 березня вже були перші жертви. 14 квітня відбувся останній проукраїнський мітинг в Донецьку — останній крик нашої душі. Потім — референдум та проголошення ДНР. Проукраїнські мирні мітинги — наш спосіб висловитись. Ми хотіли, щоб нас почули...»,
«ДНР — не наш вибір. Наш вибір — українські цінності, зокрема свобода. Шкода, що частина українців так і не зрозуміли нас. Як наслідок, доводиться спостерігати за виходом підручників з історії України зі словами „всюди були проукраїнські мітинги, окрім Донбасу та Криму“. Отож, невже українських патріотів Донбасу не існує? Це непорозуміння ми прагнемо вирішити, тому і займаємось просвітницькою діяльністю»,
За 1,5 роки перебування у Вінниці ДонНУ відвідали близько 89 іноземних делегацій. Символічно виглядає на фоні мінімальної підтримки прагнень університету зі сторони нашої ж держави.
Після закінчення виступів усіх доповідачів, студенти та викладачі ДонНУ виконали гімн свого університету. Зал слухав стоячи. Аплодисментами, словами вдячності та побажаннями всього найкращого закінчилася ювілейна 10-та зустріч в рамках дискусійної платформи "Місія сучасного університету.
