Національний університет «Острозька академія» — наступник першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів — Острозької слов’яно-греко-латинської академії. Сьогодні виш визнано одним із найпрестижніших вищих навчальних закладів України.

Університет

Національний університет «Острозька академія» має статус самоврядного (автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу. В університеті функціонують наукові центри, лабораторії, спеціалізовані вчені ради із захисту кандидатських дисертацій.

Наука
Ресурси

Серед ресурсів, що надаються студентам, викладачам, працівникам та гостям університету наукова бібліотека, редакційно-видавничий відділ, відділ зв’язків з громадськістю, Центр вивчення спадщини Острозької академії, відділ працевлаштування, ресурсні центри, методичні кабінети.

В Національному університеті «Острозька академія» діє п'ять факультетів та Інститут права ім. І. Малиновського, студенти яких навчаються на шістнадцяти престижних спеціальностях.

Факультети
Корисне

При Острозькій академії створена велика кількість студентських організацій, а також проектів, у яких студенти беруть активну участь, мають змогу проявити свій творчий потенціал та реалізувати себе.

В Острозькій академії побачила світ книга, присвячена норвезькій філософії

05 березня 2012

Нещодавно вийшла книга магістранта релігієзнавства Острозької академії Віталія Щепанського «Норвезька філософія: науковий нарис». Дослідження є однією з перших в Україні спроб якнайширше ознайомити українського читача з філософськими досягненнями Норвегії, а також її національною історією та особливостями норвезького менталітету. Автор чітко прослідковує специфіку норвезького філософування у його зв’язку зі скандинавською традицією.

Філософський досвід Норвегії є надзвичайно цікавим та близьким для України, зокрема у зв’язку з тією суспільно-політичною ситуацією, що складалася в Україні впродовж середини XVIII ст. — поч. ХХ ст. Ця подібність прослідковується у спробах формування національної ідеології та інших націєтворчих процесах, а також у таких характерних рисах українського та норвезького філософування як ідея злитості людини з природою, покладання примату інтуїтивно-вольового пізнання над раціональним тощо.

Уміщені в монографію Віталія Щепанського авторські переклади уривків з різних творів Петера Запффе, а також інтерв’ю, дають змогу не лише ближче ознайомитися з основними поглядами філософа, але й долучитися до історико-філософського контексту, в якому ці погляди були сформовано.

Автор монографії влучно вказує, що норвезьке філософування постає не лише як транслятор філософського спадку Європи (позитивізму, марксизму, гегельянства тощо), але як самобутнє повноцінне явище, яке, хоч і було сформоване досить пізно, проте не позбавлене оригінальності та цінності. Зокрема, головні аспекти «глибинної екології» набувають надзвичайної актуальності в наш час, а оригінальні філософські підходи Л. Свендсена до побутових речей, що спрямовані популяризувати філософію, користуються шаленим попитом.