Національний університет «Острозька академія» — наступник першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів — Острозької слов’яно-греко-латинської академії. Сьогодні виш визнано одним із найпрестижніших вищих навчальних закладів України.

Університет

Національний університет «Острозька академія» має статус самоврядного (автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу. В університеті функціонують наукові центри, лабораторії, спеціалізовані вчені ради із захисту кандидатських дисертацій.

Наука
Ресурси

Серед ресурсів, що надаються студентам, викладачам, працівникам та гостям університету наукова бібліотека, редакційно-видавничий відділ, відділ зв’язків з громадськістю, Центр вивчення спадщини Острозької академії, відділ працевлаштування, ресурсні центри, методичні кабінети.

В Національному університеті «Острозька академія» діє п'ять факультетів та Інститут права ім. І. Малиновського, студенти яких навчаються на шістнадцяти престижних спеціальностях.

Факультети
Корисне

При Острозькій академії створена велика кількість студентських організацій, а також проектів, у яких студенти беруть активну участь, мають змогу проявити свій творчий потенціал та реалізувати себе.

Голова наглядової ради Острозької академії Микола Жулинський нагороджений премією Уласа Самчука

06 червня 2017

У Національному університеті «Острозька академія» 6 червня відбулося присвоєння міжнародної премії імені Уласа Самчука. Цьогоріч її володарем став відомий літературознавець, директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України, Голова наглядової ради Національного університету «Острозька академія» Микола Жулинський. Перемогу він здобув завдяки роману-хроніці «Моя Друга світова».

Письменник зізнається, що для нього це було приємною несподіванкою. Сама ж нагорода має свою історію. Вона була заснована ще у 2006-му році в Тернопільській області і відбувалася лише на регіональному рівні. Пізніше отримала широке визнання і набула міжнародного статусу.

Книга Миколи Жулинського «Моя Друга світова» переносить читача у волинське село Новосілки в часи повоєнного періоду. Автор майстерно переходить від дитячих спогадів до чіткої мови канцелярії, від провінційної історії до глобальних процесів. У книзі переплетені спогади очевидців та офіційні документи. Оповідь тримає увагу читача, хвилює, оскільки події описані у книзі не можуть залишити байдужим нікого, вони мають історичне підґрунтя, яке потрібно знати і завжди пам’ятати.

Петро Кралюк написав першу рецензію до книги, в якій розповідає про жанрові особливості тексту, пояснює контекстуальні моменти твору та його значення в сучасних реаліях.

«Жанр твору означений як „роман-хроніка в голосах“. Справді, „Моя Друга світова“ не є класичним романом. Тут є й особисті спогади автора з його дитинства, спогади його родичів та односельців — як реальні, так і реконструйовані, є різноманітні матеріали історичного характеру, серед них і документи. Однак ці уривки творять цілісну картину. „Моя Друга світова“ вам може дати більш адекватну картину подій в 1939-1945 роках на Волині (й не тільки), аніж численні дослідження фахових істориків»,

зазначає професор Петро Кралюк.

Під час читання твору мимоволі напрошуються асоціації з епічними романами під назвами «Волинь» — Уласа Самчука й Бориса Харчука. Події всіх цих творів відбуваються в селах південної Волині. У них зображене життя волинських селян, їхнє світосприйняття й водночас якась містична велич і стійкість цих людей.

Про привід написання роману Микола Жулинський розповідає:

«Я написав цю книгу, тому що нам уже давно пора доповнити сторінки нашої історії. Дійшовши висновку, що люди повинні розуміти та адекватно оцінювати події того часу, мені прийшлося вивчити багато літератури, аби пояснити читачам не просто що трапилося, а головне чому».