Національний університет «Острозька академія» — наступник першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів — Острозької слов’яно-греко-латинської академії. Сьогодні виш визнано одним із найпрестижніших вищих навчальних закладів України.

Університет

Національний університет «Острозька академія» має статус самоврядного (автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу. В університеті функціонують наукові центри, лабораторії, спеціалізовані вчені ради із захисту кандидатських дисертацій.

Наука
Ресурси

Серед ресурсів, що надаються студентам, викладачам, працівникам та гостям університету наукова бібліотека, редакційно-видавничий відділ, відділ зв’язків з громадськістю, Центр вивчення спадщини Острозької академії, відділ працевлаштування, ресурсні центри, методичні кабінети.

В Національному університеті «Острозька академія» діє п'ять факультетів та Інститут права ім. І. Малиновського, студенти яких навчаються на шістнадцяти престижних спеціальностях.

Факультети
Корисне

При Острозькій академії створена велика кількість студентських організацій, а також проектів, у яких студенти беруть активну участь, мають змогу проявити свій творчий потенціал та реалізувати себе.

Українська мова та їдиш – що спільного?

10 травня 2016

Роздуми після семінару «Перлини мови і культури їдиш»

У кінці квітня у рамках семінару-лекторію «Перлини мови і культури їдиш» Острозьку академію відвідав почесний професор кафедри славістики Єврейського університету в Єрусалимі, директор ініціативної групи «Українсько-єврейська зустріч» Вольф Москович. Проведення семінару було приурочене до іншої події — відкриття Центру юдаїки при Національному університеті «Острозька академія».

Цикл лекцій професора Вольфа Московича присвячений досить складній і водночас захоплюючий тематиці — взаємовпливу української мови і їдишу (мова євреїв-ашкеназім, що має германську основу). Багатовікова історія проживання євреїв — носіїв мови їдиш — на теренах України позначилася як на лексиці та фразеології української мови, так і сам їдиш зазнав впливу української. Численні лексичні запозичення з їдишу у говірках Західної України не були враховані при підготовці праць з етимології української мови через необізнаність фахівців-філологів з їдишем. Теж саме можна сказати і про роботи з ономастики — розділу мовознавства, що вивчає походження імен, прізвищ, топонімів.

Втім не менш важливими були й запозичення з української мови в їдиші: численні іменники на позначення побутових предметів та реалій життя, дієслова, що були адаптовані до норм морфології ідишу, але зберегли слов’янські корені саме в їх українській рефлексації. Цікавим був той факт, що запозичень з російської мови в їдиші значно менше, оскільки євреї жили переважно у межах так званої «межі осілості» — території, дозволеної наказом 1791 року цариці Катерини ІІ для поселення євреїв, і до якої входили переважно українські, білоруські та литовські землі.

Лекції професора Вольфа Московича «Лексичні запозичення з їдишу у говірках міст Західної України», «Українські елементи у мові їдиш», «Прізвища українців та українських євреїв. Спільні та різні риси» були присвячені саме цій складній і водночас пізнавальній темі. Вразила неабияка обізнаність лектора у питаннях ономастики, вільне володіння багатьма мовами (включаючи й українську, що дивно для зарубіжного вченого), а ще глибокі знання з історії (лекція «Хозари, євреї, слов’яни: історичні дані та міфи»), що поєднуються із простотою та доступністю викладу матеріалу.

Гармонійним доповненням до суто лінгвістичного аспекту взаємодії єврейської (їдишу) та української мов були лекції динамічного, емоційного, ерудованого лектора доктора Мордехая Юшковського, директора Міжнародного центру з вивчення мови і культури їдиш при Всесвітньому єврейському конгресі. Тематика лекцій була присвячена літературі та фольклору мовою їдиш, їх взаємодії з українською народною творчістю: «Мапа України в літературі мовою їдиш», «Взаємопроникнення українського та єврейського фольклору», «Література єврейської еміграції», «Між серпом і молотом» — єврейська літературна творчість в СРСР: великий розквіт і трагічне падіння«. Цікавим був окремий екскурс, присвячений слов’янізмам (зокрема й українізмам) у східних діалектах мови їдиш, зокрема у творах відомого єврейського письменника Шолома-Алейхема (Ш. Рабиновича).

Справжнім відкриттям для аудиторії були так звані двомовні і навіть тримовні єврейські пісні, у яких слова на їдиші поєднуються з фрагментами українською та івритом. Проте, незважаючи на мовні взаємопроникнення, на переплетення доль двох народів, що жили на в одній країні, український та єврейський фольклор відображають різне бачення світу та одних і тих же історичних подій, виходячи з різних світоглядних позицій.

Доля єврейської літератури мовою їдиш у радянську добу дуже нагадує долю української та інших національних літератур народів СРСР: стрімкий розвиток, віра у «нове майбутнє» у новій спільноті народів, репресії 1930-х та у повоєнний час, стрімкий спад. Ця тематика було продовжена у лекціях Тетяни Батанової «Їдиш як мова боротьби: соціалізм, територіалізм, фемінізм у контексті політичних рухів і літератури кінця ХІХ — початку ХХ століття» та «Культур-ліга — модерністський культурний рух на ідиші на території України».

Лекції супроводжувалися чудовим співом ізраїльської співачки, переможниці конкурсу ім. Соломона Міхоелса Марини Якубович та віртуозною грою піаніста Лева Сандюка, керівника ансамблю «Клезмастерс».

Отже, мова йшла не лише про лінгвокультурну взаємодію, але й про непрості шляхи перетину доль українського та єврейського народів протягом більш як тисячолітньої історії спільного проживання. Саме такий відвертий діалог двох народів заради спільного майбутнього, в якому не повторяться помилки минулого, є метою «Українсько-ізральської зустрічі» — очолюваної Вольфом Московичем ініціативної групи, що об’єднує вчених, громадських лідерів, митців, уряди та ширшу громадськість у намаганні сприяти зміцненню і поглибленню стосунків між двома народами. Як зазначено на сайті «Українсько-єврейської зустрічі», ця ініціатива, «заснована на переконанні, що ці два народи можуть багато виграти від кращого розуміння як свого спільного історичного досвіду, так і досвіду кожного з них окремо — в усій його складності».