Національний університет «Острозька академія» — наступник першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів — Острозької слов’яно-греко-латинської академії. Сьогодні виш визнано одним із найпрестижніших вищих навчальних закладів України.

Університет

Національний університет «Острозька академія» має статус самоврядного (автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу. В університеті функціонують наукові центри, лабораторії, спеціалізовані вчені ради із захисту кандидатських дисертацій.

Наука
Ресурси

Серед ресурсів, що надаються студентам, викладачам, працівникам та гостям університету наукова бібліотека, редакційно-видавничий відділ, відділ зв’язків з громадськістю, Центр вивчення спадщини Острозької академії, відділ працевлаштування, ресурсні центри, методичні кабінети.

В Національному університеті «Острозька академія» діє п'ять факультетів та Інститут права ім. І. Малиновського, студенти яких навчаються на шістнадцяти престижних спеціальностях.

Факультети
Корисне

При Острозькій академії створена велика кількість студентських організацій, а також проектів, у яких студенти беруть активну участь, мають змогу проявити свій творчий потенціал та реалізувати себе.

ТЕЛЕПЕРЕДАЧА «ОЧИМА КУЛЬТУРИ». № 39. БОРИС ЛЯТОШИНСЬКИЙ І УКРАЇНСЬКА СИМВОЛІЧНА МУЗИКА.

Борис Лятошинський

Студент Бориса Лятошинського: Валентин Сильвестров, який і сам став славетним композитором, називає свого учителя «одним з найвидатніших композиторів ХХ ст.» А диригент Кирило Карабиць нещодавно заявив в інтерв’ю, що вважає Лятошинського — першим класиком української музики насправді світового рівня, натякнувши тим самим, що, попри свою величну важливість у розвитку нашої музичної культури, Микола Лисенко таки залишається творцем більш локального, не зовсім світового масштабу.

Оцінки як одного, так і другого з оцих діячів нашої сучасної музики особливо влучні в стосунку до симфонічних творів Лятошинського. Бо хоча цей плідний і багатогранно талановитий композитор досяг високого рівня майсетрности і в композиціях для фортеп’яно (насамперед в революційному періоді 1920-х рр.), і в камерній музиці (струнних квартетах чи «українському» квінтеті, і т. д.), і у вокальних творах й урешті в опері (в знаменитому «Золотому обручеві» створеному за мотивами Франкового «Захара Беркута»), таки найвагомішим в еволюції української музики був вплив його п’яти симфоній та цілої низки симфонічних поем, сюїт і увертюр. Зрештою, цінність цих його опусів не обмежується українським контекстом. Попри послідовне замовчування й заборони композицій Лятошинського за часів СССР та й попри тотальну байдужість і безпорадність сучасних українських урядів у сфері пропагування у світі шедеврів нашої культури, унаслідок чого світ досі не знає творів нашого класика (правда, а хіба ж знають ці твори самі українці?!), — Лятошинський заслужено мав би заняти одне з провідних місць серед видатних симфоністів ХХ віку, поряд із Жаном Сібеліюсом, Ріхардом Штравсом, Дмитром Шостаковичем...

Лятошинський зі студентами

Уже в першій своїй симфонії, скомпонованій ще за студентських часів в Київській консерваторії (на кінці 1910-х рр., вперше виконаній 1926 р.), за авторитетним судженням іншого його студента, теж видатного композитора, Леоніда Грабовського, — Лятошинський «виступає бездоганно навченим майстром чотиричастинної симфонічної форми й оркестровки». Зрештою, ця молодеча симфонія Лятошинського стала першим по-справжньому повноцінним симфонічним твором в нашій музиці. Адже такими, напевне, не можна вважати ані класицистичних симфоній Максима Березовського й Дмитра Бортнянського (єдину із, здається, одинацяти написаних Березовським симфоній знайшли щойно в ХХІ ст., отже, вона й так не могла мати впливу на розвиток нашої музичної культури), ані «Української симфонії» Михайла Калачевського з кінця ХІХ ст. Хіба що ми таки зарахуємо до історії української музики другу «українську», чи то пак «малоросійську», симфонію імперського творця із українськими коренями Петра Чайковського, що, зрештою, частково робить у своїй новій статті про Лятишинського Леонід Грабовський, та й що я пропоную в цьому телесюжеті «Очима культури».

Між іншими, текст вдумливої статті Леоніда Грабовського «Лятошинський як симфоніст-романтик (дискусійні думки)» попав мені в руки зовсім недавно: лиш кілька тижнів тому. Та й написаний він теж недавно для планованого збірника в пам’ять Лятошинського (сподіваюся, що цей проєкт буде реалізований і незабаром появиться у формі реальної книги). Мені особисто було вельми цікаво (і, самозрозуміло, приємно), що багато із думок Грабовського, якого я вважаю одним з найтонших в нашому інтелектуальному середовищі знавців теорії музики, тісно збігаються з моїм дилетанським розумінням симфонічної музики Лятошинського, представленим в оцьому телесюжеті. Сам Леонід Грабовський підтврдив це моє враження, не погодившися лише з одним моїм твердженням — про наявність впливу Ґустава Малера на архітекторніку першої симфонії Лятошинського. Грабовський такого впливу Малера там не помічає. Та й загалом, оскільки його текст обширніший і, без сумніву, значно авторитетніший від моїх думок, дозволю собі зацитувати із нього довший уривок...

Лятошинський

«В цій [першій] симфонії Лятошинський заявляє про себе як суто пізній романтик, що виводить себе з еволюційної лінії Ліст — Ваґнер — Скрябін, як симфоніст драматичного штибу (на відміну від більш ліричного, споглядального Ревуцького), хоча в порівнянні з його кумиром, екстремістом-символістом-експресіоністом на пізньому етапі Скрябіним, він виглядає доволі помірковано. [...] Про це згадується тут з метою, аби підкреслити далі, що Лятошинський лишився романтиком за вдачею й музичною естетикою до кінця свого життя. Про це свідчить сумлінна приналежність тональної організації його музики традиційній мажоро-мінорній системі з її центрами тяжіння — збагачуючи свою гармонічну мову різнобарвною, нерідко складною акордикою [...], досліджуючи межі тональної гармонії і навіть одного разу торкнувшись поліакордики в одному з романсів, він лишився тоналістом-романтиком. В мелодиці Лятошинський теж лишається вірним романтичним принципам тих самих своїх трьох попередників з їх лапідарними закличними ораторськими інтонаціями або ліричними задумливими спогляданнями. Щоправда, в цих межах він вдається до більш дисонантних, іноді навіть радикально дисонантних сполучень (за що йому, власне, й „шилася“ наліпка „буржуазного формаліста“). Лятошинський так само зберіг вірність класичній чотири- чи рідше тричастинній формі симфонії, стислості й навіть квадратності викладу тем, традиційним засадам розвитку із секвенцією включно...»

Лятошинський зі студентами

Зараз кожен користувач інтернету може самотужки перевірити враження Леоніда Грабовського (та й мої теж), прослухавши усі п’ять симфоній Бориса Лятошинського, та ще й його симфонічну поему «Ґражина», у виконанні Національного симфонічного оркестру України під дириґентурою Теодора Кучара (американського композитора українського походження), записаних у 1990-х рр. для фірми «Марко Поло». Зрештою, Леонід Грабовський схвально відгукується про цей «інспіруючий запис», заявлаючи: «ось що значать відповідні акустичні умови, новітня цифрова аудіотехніка та блискуча праця інжинера звуку: у мене відпали всі сумніви відносно деякої перевантажености оркестровки Лятошинського, що іноді виникали під час виконань в Колонному залі імені Лисенка... хто б що не казав, але все ж таки цей зал надається максимум для камерної чи камерно-оркестрової музики.»

Отже, ніщо зараз не стоїть на перешкоді, щоб прослухати ці симфонії, відновити своє знайомство з музикою Бориса Лятошинського, та і, зрештою, ніде правди діти, з огляду на стан нашої культурної самосвідомости, таке знайомство для багатьох українців буде, напевне, відкриттям і лише першим контактом із творчістю чи не найвидатнішого українського композитора ХХ віку...

КОНТАКТ

Марко Роберт Стех. «ОЧИМА КУЛЬТУРИ». 39. Борис Лятошинський і українська симфонічна музика.

КОНТАКТ

Усі телепередачі «Очима культури» можна подивитися на порталі телемережі КОНТАКТ: http://tinyurl.com/eye-on-culture-compilation