Національний університет «Острозька академія» — наступник першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів — Острозької слов’яно-греко-латинської академії. Сьогодні виш визнано одним із найпрестижніших вищих навчальних закладів України.

Університет

Національний університет «Острозька академія» має статус самоврядного (автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу. В університеті функціонують наукові центри, лабораторії, спеціалізовані вчені ради із захисту кандидатських дисертацій.

Наука
Ресурси

Серед ресурсів, що надаються студентам, викладачам, працівникам та гостям університету наукова бібліотека, редакційно-видавничий відділ, відділ зв’язків з громадськістю, Центр вивчення спадщини Острозької академії, відділ працевлаштування, ресурсні центри, методичні кабінети.

В Національному університеті «Острозька академія» діє п'ять факультетів та Інститут права ім. І. Малиновського, студенти яких навчаються на шістнадцяти престижних спеціальностях.

Факультети
Корисне

При Острозькій академії створена велика кількість студентських організацій, а також проектів, у яких студенти беруть активну участь, мають змогу проявити свій творчий потенціал та реалізувати себе.

ТЕЛЕПЕРЕДАЧА «ОЧИМА КУЛЬТУРИ». № 35. НЕСУСВІТНІ ВИМІРИ ТВОРЧОЇ ВІЗІЇ ЕММИ АНДІЄВСЬКОЇ.

Емма Андієвська

Літературознавець Володимир Державин твердив, що поетичний деб’ют Емми Андієвської «був такий блискучий, що порівняти його можна хібащо з деб’ютом Павла Тичини, з його „Сонячними клярнетами“, абож, на Заході, з деб’ютом Артюра Рембо: щось цілковито свіже, не передбачене сучасниками, ба нелегке для їхнього більш-менш автоматизованого сприймання „звичайної“ поезії...». І справді, на початку 1950-х років на маленьких розмірів збірку «Поезії» (1951), написану Андієвською до того, як її сповнилося двадцять років, ентузіястично відгукнулися рецензіями мало не всі авторитетні критики української еміґрації. Сам Державин охрестив Андієвську «засновником сюрреалістичної течії в українській літературі».

А проте, водночас із самого початку складна й незвична поезія Андієвської (а згодом також її проза і малярство) мала принципових (іноді запеклих) противників. Правда, більшість неґативних відгуків належала перу людей, чиє знання літератури взагалі, а поезії зокрема обмежувалося до набору штампових фраз та пафосних псевдопатріотичних лозунґів. Найчастіше повторюваним критичним закидом було те, що, мовляв, її поезія незрозуміла й надто химерна, що вірші «нічого не говорять серцю і розуму», «не вдаряють в життєву струну, не заторкають почуття». Серед тих одноманітних нарікань з’явився також і принциповий (хоча й вельми контроверсійний) неґативний відгук з боку Юрія Шереха (Шевельова), чи не єдиного з авторитетних критиків діяспори, що не відукнувся на її поезію рецензією чи статтею. В есеї «Велика стаття про малий вірш» він принагідно, ніби мимохіть назвав поезію Андієвської «протимовною, що свідомо ламає мовні норми», й додав, що її вірші не здаються йому «поезією, бо те не мистецтво, що йде проти свого матеріялу». Та і пізніше він писав лише про прозу Андієвської, ніби принципово завжди мовчанням оминаючи її вірші...

Картина Емми

Сьогодні, сподіваюся, рання поезія Андієвської уже набагато менше лякає пересічного читача. Ось приміром, така її разюча (як на мене) медитація людської минущості в «Ліґурійському обережжі»:

Покійника горою везуть.
Ще поворот, ще карнизом,
Море внизу.
Море внизу — низане, низове,
Покійника на ім’я назива:
Обізвись, о без вісти пропавший!
Море не ївши. Море не пивши!
Де ти, душе?
Де ти бувши?
Покійника горою везуть.
Ще поворот —і ніколи назад.
О тільки б знати, о тільки б знать...
Море.

Або ж такий містично сюрреалістижний поетичний пейзаж у вірші «Униз»:

В провалло місто лежало,
Відсікши усі межі.
Вирване жáло жилò —
Місяць у мисці з водою.

Над містом стояли воскреслі,
Викресані навхрест —
Потайки йшли з потойбік.
Теслі подвійного росту
Тесали вогонь на місто.

На всю глибину провалля
Місто тримало віддих.

Ламані Коани

А щодо інших віршів Андієвської, а зокрема складних медитативних сонетів, в яких майже відсутні дієслова, а більшість рим консонантні, відсилаю зацікавлених до мого есею «Далекосхідні стежки до меж невимовного» (вперше він появився в «Кур’єрі Кривбасу», та згодом був передрукований у низці інших видань), в якому я пробую дещо роз’яснити незвичну для наших свідомостей «логіку» поетичної мови Емми Андієвської та й її поетичного світу загалом (такого докорінно українського, а водночас дивовижно нетрадиційного!), порівнюючи його із екзотичним мовомисленням Далекого Сходу. Від часу появи есею, Андієвська створила, серед іншого, цілий цикл відверто орієнтальних поезій під назвою «Ламані коани», й для мене особисто це служить за підтвердження, що в давній моїй здогадці-інтерпретації я таки, мабуть, не помилився...

 

Емма на фоні картини

Звісно легшою для сприйняття читацьким загалом є проза Андієвської: сюрреалістичні оповідання, нетрадиційні казки, концептуальні романи. На початку 1990-х оповідання й романи Емми вийшли в Україні в маленькому видавництві «Кобза», втім, звісно, ці книжки давно-давно вже недоступні. Наскільки знаю, практично недоступними для читачів є також видання її прози у «Зібраних творах» Андієвської, друкованих десь у Хмельницькому (на сьогоднішній день вийшло 5 із задуманих 10 томів), отже, її віртуозна українська проза залишається для читачів лише абстрактною концепцією. Загалом, у світі нашої сучасної літератури феномен Емми Андієвської ще досі чекає на те, щоб його відкрили й належно оцінили.

Зрештою, мало хто в Україні знає також і про Андієвську-малярку, творця яскравих психоделічних картин із якогось дивовижного (хоча й заземленого в найпобутовіших людських подробицях і діях) іншосвітного суспільства. Та малярство Емми Андієвської — це вже тема для окремої розмови при іншій нагоді...

КОНТАКТ

Марко Роберт Стех. «ОЧИМА КУЛЬТУРИ». № 35. Несусвітні виміри творчої візії Емми Андієвської.

КОНТАКТ

Усі телепередачі «Очима культури» можна подивитися на порталі телемережі КОНТАКТ: http://tinyurl.com/eye-on-culture-compilation