Національний університет «Острозька академія» — наступник першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів — Острозької слов’яно-греко-латинської академії. Сьогодні виш визнано одним із найпрестижніших вищих навчальних закладів України.

Університет

Національний університет «Острозька академія» має статус самоврядного (автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу. В університеті функціонують наукові центри, лабораторії, спеціалізовані вчені ради із захисту кандидатських дисертацій.

Наука
Ресурси

Серед ресурсів, що надаються студентам, викладачам, працівникам та гостям університету наукова бібліотека, редакційно-видавничий відділ, відділ зв’язків з громадськістю, Центр вивчення спадщини Острозької академії, відділ працевлаштування, ресурсні центри, методичні кабінети.

В Національному університеті «Острозька академія» діє п'ять факультетів та Інститут права ім. І. Малиновського, студенти яких навчаються на шістнадцяти престижних спеціальностях.

Факультети
Корисне

При Острозькій академії створена велика кількість студентських організацій, а також проектів, у яких студенти беруть активну участь, мають змогу проявити свій творчий потенціал та реалізувати себе.

ТЕЛЕПЕРЕДАЧА «ОЧИМА КУЛЬТУРИ». № 13. ОЛЕКСАНД(Е)Р МУРАШКО ТА АБРАМ МАНЕВИЧ

Засновники Академії МистецтвУ серпні 1917 р. Центральна Рада заснувала (на даний час лише як проект) першу в нашій історії українську як за назвою, так і за змістом і навчальною програмою академію мистецтв.

На час її офіційного відкриття у грудні 1917 р. до професорського сладу Української державної академії мистецтв увійшли чи не найвідоміші українські «академічні» мистці того часу (себто не включаючи аванґардистів, навіть таких майстрів як Олександр Богомазов). Першими професорами академії були Михайло Бойчук (монументальне мистецтво), Василь Кричевський (архітектура, композиція), Федір Кричевський (побутовоісторичне малярство, портрет), Олександр Мурашко (побутовоісторичне малярство), Микола Бурачек (пейзаж), Абрам Маневич (пейзаж), Юрій Нарбут (графіка), Михайло Жук (станкове малярство, рисунок), Данило Щербаківський (українське народне мистецтво, історія українського мистецтва).

Попри короткочасне існування (адже радянська влада закрила академію 1922 р., проте її кадри змогли стати основою для Київського інституту пластичних мистецтв), академія встигла виховати низку яскравих творчих особистостей нового покоління, насамперед монументалістів на зразок Тимофія Бойчука, Василя Седляра, Івана Падалки, Оксани Павленко, яким-то довелося відіграти провідні ролі в мистецькому відродженні 1920-х рр.

Автопортрет. МурашкоКартина Паризьке КафеДоля по-різному чи то обдарувала, чи наділила випробуваннями (здебільшого таки це останнє) засновників і перших професорів академії. Всього через декілька років не стало Мурашка й Нарбута (перший загинув від кулі вбивці, другий помер у час епідемії тифу). Михайла Бойчука розстріляли НКВДисти 1936 р., поміж іншими, разом із двома його найталановитішими учнями Седлярем і Падалкою, а згодом методично знищили більшість їхніх фресків та полотен. Микола Бурачек помер в окупованому німцями Харкові, а незабаром опісля того братам Кричевським довелося тікати на захід перед наступаючою Червоною Армією: Василь спромігся втекти й дожив віку в далекій Венесуелі, але хворого Федора наздогнали червоноармійці й, виснажений допитами й тортурами, позбавлений усіх звань, він незабаром помер. Михайло Жук прожив в СССР до 1964, а Абрам Маневич еміґрував до США ще на початку 1920-х і його життя там склалося найменш драматично: здебільшого успішно та гармонійно.

Про всіх тих видатних українських мистців потрібно говорити окремо й вичерпно. Адже якщо українці ще сяк-так знають бодай загальні факти власної історії, і якщо читали чи бодай чули про основних класиків нашої літератури, то про українське мистецтво І його насправді непересічні особистості та вражаючі досягнення знає лише невеликий відсоток як населення України, так і українців поза її межами.

Автопортрет. МаневичКартина Міська ВулицяЦей телесюжет побіжно знайомить із двома постаттями — Олександра Мурашка (до сталінської реформи правопису 1937 р., його ім’я, звісно, вимовлялося Олександер, а не Олександр) і Абрама Маневича. Перший із них мав стати в 20-х роках тим українським мистцем, про якого мали знати всі: нашим основним модерним класиком. Однак сталінський терор і адекватна йому ідеологія культури рішуче перемістила акценти в офіційному ставленні до того, який тип творчости мається вважати «великим мистецтвом».

Спадщини обох цих класиків нашого сучасного малярства ще й досі чекають на оформлення та представлення у фахово підотовлених альбомах і монографіях. Два альбоми присв’ячені творчості Мурашка незадовільні чи то з поліграфічного боку (видання 1980 р.), чи то з огляду на обмеженість представлених картин до колекції одного-єдиного музею (у виданні 2000 р.). А виданий 2003 р. «Духом і літерою» альбом репродукцій Маневича містить, на жаль, усього лише 40 світлин на 28 сторінках. Сподіваймося, що отака принципово не допустима в будь-якій повноцінній культурі ситуація незабаром буде виправлена, — звісно, завдяки нашим власним активним зусиллям...

КОНТАКТ

Марко Роберт Стех. «ОЧИМА КУЛЬТУРИ». № 13. Олександр Мурашко та Абрам Маневич.

КОНТАКТ

Усі телесюжети канадської телепрограми КОНТАКТ можна дивитися на порталі телемережі КОНТАКТ: http://tinyurl.com/eye-on-culture-compilation