Національний університет «Острозька академія» — наступник першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів — Острозької слов’яно-греко-латинської академії. Сьогодні виш визнано одним із найпрестижніших вищих навчальних закладів України.

Університет

Національний університет «Острозька академія» має статус самоврядного (автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу. В університеті функціонують наукові центри, лабораторії, спеціалізовані вчені ради із захисту кандидатських дисертацій.

Наука
Ресурси

Серед ресурсів, що надаються студентам, викладачам, працівникам та гостям університету наукова бібліотека, редакційно-видавничий відділ, відділ зв’язків з громадськістю, Центр вивчення спадщини Острозької академії, відділ працевлаштування, ресурсні центри, методичні кабінети.

В Національному університеті «Острозька академія» діє п'ять факультетів та Інститут права ім. І. Малиновського, студенти яких навчаються на шістнадцяти престижних спеціальностях.

Факультети
Корисне

При Острозькій академії створена велика кількість студентських організацій, а також проектів, у яких студенти беруть активну участь, мають змогу проявити свій творчий потенціал та реалізувати себе.

Америка, діаспора та культура: магістрантка про досвід участі в обмінній програмі (інтерв’ю)

13 липня 2018

Обмінні закордонні програми — невичерпне джерело практики і досвіду, відкрите для багатьох охочих. Магістрантка англійської філології Катерина Басюк поїхала у США за обмінною програмою від Національного університету «Острозька академія» і американського університету «Назарет коледж» у штаті Нью-Йорку (м. Рочестер). Про особливості навчання, культурної інтеграції та свій досвід участі у програмі розповідає сайту oa.edu.ua.

Про програму

Програма «Ukrainian Partnership Program» між НаУОА і «Назарет коледж» створена минулого року між університетами для студенського обміну за сприяння української діаспори у місті Рочестер, штат Нью-Йорк.

Я була другою учасницею від університету, ще у програмі візьмуть участь троє упродовж трьох наступних років. Наступного травня має приїхати делегація з американського університету, у проекті справжній обмін, тобто американська сторона планує присилати своїх студентів сюди.

Навчання є фактично безкоштовним, діаспора платить за проживання у гуртожитку і харчування. Сім’я діаспорян Бондаруків виділяє кошти, оплачує проїзд, виділяє кишенькові на одного студента в рік. Вони з Чикаго, зустрітися з ними не вдалося.

Відбір кандидатів, які були рекомендовані деканами, проходить у форматі презентації себе і своїх планів українською та англійською мовами, і затверджується засіданням ректорату.
Програма розрахована на весняний семестр, у мене це — з 12 січня до 7 травня.

Вимоги від американського університету: вивчення 4-5 предметів рівня бакалаврату упродовж семестру. Я сама шукала предмети на їхньому сайті та імейлом спілкувалась з відповідальною особою з Назарету.

Навчання

Я обрала наступні 4 предмети для вивчення:

• Power of narrative
• Global Identities
• Argument & Research
• Adolescence & Emerging Adulthood

Предмети цікаві, вужча спеціалізація, ніж у нас, багато писати есе і багато домашнього читання. Бібліотека — шикарна, більшість матеріалів оцифровано, знайшла купу статей і книг з Гаррі Поттера, бо на цю тему магістерську писала. Довелося все переписувати, бо я таких джерел навіть гуглом не знаходила, а там бібліотека дає доступ до різних баз даних.
Насправді, наші системи навчання досить схожі, і відмінностей декілька:
по-перше, у них вужча спеціалізація предметів, наприклад, 10 літератур, розділених за періодами і країнами, а у нас комплексно і багато всього;
по-друге, у нас навантаження значно більше, у них встигають працювати і вчитися (ходити на заняття) — є час і сили;

по-третє, терміни: у нас дають не те що другий, а десятий шанс, а там, якщо не здав, слухаєш курс повторно і знову здаєш. Невчасно здав есе чи роботу, або не приймають і нуль, або 5 днів дають і кожного дня менша оцінка (тобто, якщо отримав В, але здав на день пізніше, то В-, якщо на два дні, то С і так далі).

Дозвілля

Кожної середи рочестеряни запрошували мене на сніданок: наймолодшому було 60 (джентельменський клуб зробив для мене виняток), кожної п’ятниці мене запрошували на вечерю брати Сидори. Для них я була джерелом інформації про «Велику Україну», як вони кажуть. Вони багато чого не знають про наше сучасне суспільство. Вони діаспоряни, але все ж американці. Хтось в Україні був декілька разів, але тільки ті, хто тут пожили хоча б до двадцяти років, розуміють нашу специфіку. Тому, коли я їхала автобусом у супермаркет чи йшла пішки (15-20хв) від університету до магазину (там така площа з купою магазинів недалеко була), то з мене американці дивувалися, бо там всі на машинах здебільшого

Адаптація у США:

Було багато міжнародних студентів, багато розмов, досвіду, цікаво. Я побувала в місцевості, подивилась як там, ще була на Ніагарському водоспаді з американського боку, їздила після закінчення занять в Нью-Йорк. У 2010-11рр я була по ФЛЕКСу в Алабамі, тому мені не було дивно, але звикати було до чого.

Мовних труднощів в мене не було, бо я трохи ознайомлена з їхньою культурою, я навіть дещо пояснювала студентам з інших країн або «перекладала» для американців. Мотивація участі в цьому і подібних проектах справді класна, бо програми розвиваються, можливості з’являються нові.

Мене «гамерицький край» не змінив, лише нагадав про висновок, який я забула. Я ідеалізувала США після стількох років і забула, що там теж є великі проблеми, що там люди так само «пашуть», щоб заробити на життя. Із харчуванням в них проблеми, сидять на ГМО, це жах, навіть не помічають, що їдять. Вони у своєму комфорті застигли і вже не борються за щось краще, тому і стільки молодих спеціалістів запрошують до себе, бо їхня молодь вже нічого не хоче винаходи і покращувати, просто заробити на себе і свою родину.

Мова і робота:

Я б порадила студенту, який їхатиме, знайти собі роботу одразу: пару годин на тиждень, щоб мати кишенькові, бо захочеться багато що купити. Роботу не важку, щоб не займала багато часу. Якщо можуть взяти кошти з собою, то круто, звісно, але робота ще й вчить цінності грошей.

Я працювала півтора місяці (квітень по суті), і мінімальна з/п у 10 доларів за годину дуже згодилася , бо квиток у Нью-Йорк туди-назад 100 баксів, наприклад.

Як РГМ-ник , я звикла до занять англійською мовою, це трохи додає головного болю, особливо, якщо вперше в англомовному середовищі. Мені неважко було робити домашні завдання і писати есе англійською, але це все таки не школа. Поєднувати роботу і навчання нелегко, бо менше часу на відпочинок, а він треба обов’язково. Деякі студентки мусять працювати, бо вони так платять за навчання, і мені їх шкода, бо вони справді важко працюють.

Англійська постійно, завжди, усюди, а ми ж то запрограмовані іншою мовою, сумувала за українською. Я фактично працювала в Назаретському кол-центрі, дзвонила випускникам і питала як справи.

У мене було 50/50: навчання/діаспора. Постійно з ними бачилася, там є різні покоління: хтось тікав від більшовиків, зазвичай це батьки теперішнього старшого покоління, якому вже 70-80. Після Світової багато тікали в Німеччину, бо комуністи переслідували і саджали в тюрми; ті люди згодом потрапили за кордон (Північна і Південна Америки, Австралія), але перед тим жили в таборах німецьких роками, хтось так і не виїхав, хтось там дітей народив.

Діаспора в Рочестері велика, але більшість з них або не були в Україні, або були дуже малими, як виїхали. Є там і ті, хто в 80-90-х виїжджав. Зустріла родину із Франківщини, що десь 2 роки тому переїхала, і там відчувається традиційний український дух.

Про Україну:

Американці цікавляться або їм байдуже, вони звикли до купи різних національностей. Вони США називають melting pot, тобто «казан», в якому все перемішане, сплавлене.

У нас ще нема їхнього рівня і хай би не було: нам пощастило, бо ми бачимо їхні помилки і помилки Європи і можемо запозичити тільки краще, адаптувати до нашого суспільства і жити, як нормальні люди. Усі ці негаразди, які нам звалилися на голову, дають побачити , які ми все таки винахідливі і стійкі. Досвід був гарний, я лише зайвий раз впевнилася, що вдома найкраще, що є у нас потенціал, як пафосно не звучало б.

Мене і в ОА , і там називають патріотом, а для мене це таке поняття, яким би я себе не охарактеризувала — у мене українська самоідентифікація тільки от проходить зараз, як виявляється.

Я по-новому дивлюся на нашу країну тепер і на людей, яких треба перевиховувати і з яких «вибивати» треба совдепію.

Головне не забувати, хто ти є — я не про національність кажу, а про особистість.

Якщо ти знаєш, яка ти людина, маєш принципи і вмієш адекватно відстоювати свою позицію, то не страшно їхати нікуди: себе не втратиш, толерантно поводитимешся і знайдеш друзів.

На ФЛЕКСі нам пояснювали, що ми, українці маємо, наприклад жовті окуляри і дивимось так на світ, а американці мають сині окуляри. Коли ми їдемо до них, ми надягаємо ті сині окуляри, але з нашими, жовтими, окуляри стають зеленими і вже їх не змінити

Я розумію тих, хто хоче виїхати: це легше. «Там» працюєш і отримуєш нормальні кошти, «тут» працюєш за копійки: обдеруть , обманять і викинуть. АЛЕ людина робить місце гарним, а не навпаки.

Елементарно: своїм прикладом показати, що можна кидати сміття в урну, а не на дорогу, і тоді дитина виросте культурна, не лаятися в транспорті і поважати простір іншої людини в черзі, це так просто змінити суспільство, але треба прокинутися, закатати рукави і почати нарешті працювати.