«Сталкер» і дослідник Чорнобильської зони презентував свій новий роман «Київ-86» для студентів Острозької академії.
Тематику Чорнобиля у художній літературі практично не порушують, це екзотична та дражлива проблематика, яка складно сприймається аудиторією. Маркіян Камиш намагається поглянути на проблему не з трагедійного ракурсу, а з позиції мандрівника, якому подобається екзотика.
Під час творчої зустрічі зі студентами автор говорив про дві свої книги з чорнобильської проблематики. Перший текст «Оформляндія, або прогулянка в зону», за словами Маркіяна, написаний у стані зміненої свідомості.
«Хтось для цього вживає наркотики, хтось багато алкоголю, я змінював свою свідомість по-іншому. Цей стан я називаю — постекспедиційний синдром», — розповідає автор. «Коли я повертаюся із зони, ритми Києва схожі на ритми Нью-Йорка. Все в 5 разів швидше. І я розумію, що я людина відчуження. Це „відмороженість“ від світу і це дозволяє мені писати тексти інакші.»
Презентовані тексти, зі слів автора, можна порівняти зі шматками криги, винесеної з-за колючого дроту, яка ще не встигла розстанути.
«У романі є фото, яке я роблю кожного року з одного місця. Вже 6 років фотографую одну фреску у закинутій школі. І наступного року цього фото не буде, бо вона зникла, розсипалась. І я розумію, що стакери ідуть туди, аби захопити плинність, момент, який зникає»,
«Оформляндія...» — це книга, яка вмістила досвід 5 років в один текст. «Київ-86» − це роман-припущення. У 1986 році існувала загроза відселити Київ, якби вітер подув на південь, то зараз Києва могло б і не бути.
«Київ-86» − це присвята батькові автора, який віддав своє здоров’я за те, щоб мандрівники, яким цікава екзотика, гуляли покинутою Прип’яттю, а не покинутим Києвом.
«Київ-86» не має історичних пасажів, це емоції від споглядань. Це спокійний текст, хоча подекуди насичений екшеном, химерними історіями, святкування Нового року в зоні, походи туди в −27ºС.
«Я не хочу бути письменником однієї теми. Якщо ці дві книжки присвячені місцю, то зараз я працюю над текстом „Чормет“. Він буде присвячений людям, які живуть біля колючого дроту. Після тексту про „чорметчиків“, я прицілююсь на бурштин. Тому, що отака Україна „без кутюр“ цікава на Заході. Ми можемо дати Європі частину іскру життя химерного, дивного, яке там вже згасає. Європа — це світ розвинутого капіталізму, який став нудний»,
