Національний університет «Острозька академія» — наступник першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів — Острозької слов’яно-греко-латинської академії. Сьогодні виш визнано одним із найпрестижніших вищих навчальних закладів України.

Університет

Національний університет «Острозька академія» має статус самоврядного (автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу. В університеті функціонують наукові центри, лабораторії, спеціалізовані вчені ради із захисту кандидатських дисертацій.

Наука
Ресурси

Серед ресурсів, що надаються студентам, викладачам, працівникам та гостям університету наукова бібліотека, редакційно-видавничий відділ, відділ зв’язків з громадськістю, Центр вивчення спадщини Острозької академії, відділ працевлаштування, ресурсні центри, методичні кабінети.

В Національному університеті «Острозька академія» діє п'ять факультетів та Інститут права ім. І. Малиновського, студенти яких навчаються на шістнадцяти престижних спеціальностях.

Факультети
Корисне

При Острозькій академії створена велика кількість студентських організацій, а також проектів, у яких студенти беруть активну участь, мають змогу проявити свій творчий потенціал та реалізувати себе.

В Острозькій академії обговорили проблеми ідентичності в ситуації сучасного діалогу культур

16 квітня 2014

У Національному університеті «Острозька академія» 4-5 квітня відбулася VII міжнародна конференція «Проблема культурної ідентичності в ситуації сучасного діалогу культур», організатором якої є кафедра культурології та філософії. Тема цьогорічної конференції звучала «Проблеми ідентичності в контексті соціокультурного різноманіття». Участь в ній взяли науковці із всіх регіонів України, а також Польщі, Росії, Білорусі. Основні дискусії з різноманітних проблем ідентичності відбувалися під час секційних засідань.

Секція «Сучасні стратегії ідентичності» була об’єднана з секцією «Модерні та постмодерні пошуки ідентичності». Спільним вектором роботи можна вважати спробу пояснити значення та трансформації моделей ідентичності у (пост)сучасних умовах. Так, Євгенія Більченко (Київ) у своїй доповіді «Проект модерну в XX-XXI столітті: універсалії, деконструкція та реконструкція» запропонувала достатньо цікаву версію ідентичності, вміло інтегруючи філософію діалогу, екзистенціалізм та постмодерні сценарії культури. Водночас Янковський Степан (Житомир) запропонував власну теорію інтерпретації ідентичності, зокрема у аксіологічному модусі зміни від спільнот до спільності. Саме останнє викликало чимало дискусій в аудиторії, адже подібний фокус є дещо незвичним для соціології культури та гуманітарних студій.

Герчанівська Поліна проілюструвала специфіку зміни індивідуально-особистісного буття в сучасних українських реаліях, апелюючи до низки маніпуляцій із масовою свідомістю, складністю семантичного поля культури тощо. Магазинщикова Ірина та Шлемкевич Світлана (Львів) зосередили увагу на особливостях формування ідентичності сучасної молоді, зокрема у горизонті морально-духовного виховання. Серед інших доповідей варто також виокремити виступ Філіп’євої Юлії (Москва) про вплив матеріальності на ідентичність, Самчука Романа (Київ) про постмодерні виміри ґендерної ідентичності, Глодзь Галини (Київ) про образ чужого в антиутопіях та інших. Варто зазначити, що більшість гостей не вперше виступають на конференції, організованою кафедрою, а тому це особливо важливо для встановлення виняткової атмосфери для діалогу.

Цікаві доповіді були представлені та обговорені на секції «Проблеми ідентичності в Україні». Науковці з Львівської національної академії мистецтв продемонстрували міждисциплінарний підхід до висвітлення досить цікавих та мало розроблених тем сучасних художніх практик в урбаністичних просторах та формування міської ідентичності (доповідь Анни Єфімової) і медіа-мистецтва Львова початку 21 ст. (доповідь Богдани Федорович).

У секції «Проблеми релігійної ідентичності» у центрі обговорення була християнська тематика. Саме тут доповідачі апелювали до сучасної політично-духовної ситуації у нашій державі, говорили про унікальну можливість переходу на якісно інший рівень релігійної ідентичності. Зокрема такими були доповіді Ольги Липки «Християнська ідентичність церков в умовах української кризи» та Марії Петрушкевич «Медіа-культура та релігійна комунікація: умови конструювання ідентичності».

Що стосується секції «Проблеми ідентичності та культурна традиція», то тут розглядалися проблеми етнографії, антропології, а також були виступи, в яких презентувалося осмислення топосу малої Вітчизни. На початку Валерій Полковський виступив із доповіддю, присвяченою проблемам ідентичності українців в Канаді. Разом з тим, під час свого виступу він запрезентував черговий випуск «Західноканадського збірника». У доповіді Валерія Злотіна було розглянуто міську ідентичність сучасного Баку. Надзвичайно цікаві доповіді виголосили учасниці із Польщі, виступивши в секції «Проблеми ідентичності і культурна традиція». Зокрема, Малґожата Зубер зосередилася на способі культурного буття людини Прикордння й проаналізувати під цим кутом зору проблеми ідентичності Верхньої Сілезії. В доповіді йшлося про те, що під час останнього перепису населення виявился чимала група людей, які задекларували свою приналежність до сілезійської спільноти. Відтак, Малґожата Зубер спробувала проаналізувати, яким чином сформувалася ця ідентичність та які перспективи її чекають в найближчому майбутньому.

Активну участь у роботі секції взяли аспірантки кафедри етнології та культурної антропології Вроцлавського університету. Доповідь Марцеліни Якімовіч була присвячена ідентичності місця на прикладі закинутих костелів (євангелістських та римо-католицьких). Антропологічний підхід, який був застосований в межах цього дослідження, скерував до феномену місць пам’яті. Доповідачка проаналізувала найбільш поширені наративні сюжети, які вдалося виокремити із оповідей про історію закинутих костелів, що були зібрані під час польових досліджень на території Тернопільської та Івано-Франківської областей. Маґдалена Петревіч у свої доповіді звернулася до проблеми ідентичності лемків, які були переселені під час акції «Вісла» на терени Західної Польщі. Методологічний підхід, який вона застосувала, можна окреслити як антропологія речей. Її дослідження було скероване на те, аби показати, у яких відношеннях речі перебувають із людьми, які історії люди розповідають про них, а також яку цінність для них приписують. У доповіді Дороти Соленґи було звернуто увагу на відродження польської культури в Україні. Зокрема, значну увагу було звернуто на роль народної музики у збереження ідентичності поляків. Доповідачка зазначила, що основною характеристикою польської культури в Україні можна вважати її тісну переплетеність із українською культурою. На основі цього вона виділила декілька основних типів ідентичності поляків, що проживають на території нашої держави.