Національний університет «Острозька академія» — наступник першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів — Острозької слов’яно-греко-латинської академії. Сьогодні виш визнано одним із найпрестижніших вищих навчальних закладів України.

Університет

Національний університет «Острозька академія» має статус самоврядного (автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу. В університеті функціонують наукові центри, лабораторії, спеціалізовані вчені ради із захисту кандидатських дисертацій.

Наука
Ресурси

Серед ресурсів, що надаються студентам, викладачам, працівникам та гостям університету наукова бібліотека, редакційно-видавничий відділ, відділ зв’язків з громадськістю, Центр вивчення спадщини Острозької академії, відділ працевлаштування, ресурсні центри, методичні кабінети.

В Національному університеті «Острозька академія» діє п'ять факультетів та Інститут права ім. І. Малиновського, студенти яких навчаються на шістнадцяти престижних спеціальностях.

Факультети
Корисне

При Острозькій академії створена велика кількість студентських організацій, а також проектів, у яких студенти беруть активну участь, мають змогу проявити свій творчий потенціал та реалізувати себе.

Петро Кралюк: «Чи відзначить Україна 1150-ліття слов’янської писемності?»

09 січня 2013

У 2013 році виповнюється 1150 років від того часу, як Кирилом-Костянтином була створена слов’янська писемність. Однак, схоже, ні наші державні мужі, ні наші діячі культури про це «не знають». Чи знати не хочуть? А шкода.

Адже ця подія мала безпосередній стосунок до українських земель. Уже не кажучи про те, що саме українці зробили багато для розвитку старослов’янської писемності. Саме в Україні була видана перша Біблія цією мовою. Маю на увазі Біблію Острозьку. Тут же була створена Мелетієм Смотрицьким перша друкована граматика старослов’янської мови.

Апостол слов’ян

Але давайте повернемося до Кирила-Костянтина та його праці.

Із житійної літератури відомо, що походив він з міста Солунь (сучасні Тесалоніки), яке розташовувалося на межі між грецьким та слов’янським світами. У місті часто траплялися змішані сім’ї. Саме в такій сім’ї народилися брати Костянтин-Кирило та Мефодій. У молоді роки Костянтин опинився в столиці Візантії, Константинополі, де отримав чудову освіту. Наставниками Костянтина були видатні візантійські мислителі Лев Математик та Фотій. Останній з часом став константинопольським патріархом.

Житійна література говорить, що на Костянтина звернув увагу логофет Феоктист — тодішній регент при малолітньому імператорові Михайлові ІІІ. Той надав Костянтину широкі повноваження. Виконуючи дипломатичні завдання, Костянтин побував у Сирії та Хазарії, у тому числі на теперішніх українських землях, брав участь у релігійних диспутах, що мали на меті навернення «язичників» у християнство.

Близько 860 року Костянтин відвідав Херсонес. Згідно із так званою Паннонською легендою, він у Херсонесі «знайшов Євангеліє і Псалтир, руськими письменами писане, і людину, що розмовляла тією мовою, і вів розмову з ним...». Нагадаємо, що в ті далекі часи Руссю іменувалися землі теперішньої України.

Це свідчення про Євангеліє та Псалтир, «руськими письменами писане», отримало неоднозначне трактування. Та все ж чимало дослідників сходяться на тому, що згадана книга була написана протокирилицею, яка поступово формувалася на українських землях під впливом грецької писемності. Не виключено, що саме «херсонеський епізод» наштовхнув Костянтина на думку про створення унормованої писемності для слов’ян. Тому в житійній літературі спеціально звертається увага на цей момент.

Проте з Херсонесом Костянтина пов’язував не лише згаданий епізод. Тут він віднайшов мощі четвертого римського папи, одного із перших християнських мучеників Климента.

Перебування Костянтина на українських землях, зокрема в Херсонесі, стало прелюдією його моравської місії. Ця місія почалася у 862 році. У той час князь Великоморавської держави Ростислав, бажаючи захистити себе від німецької експансії із Заходу, вирішив піти на союз із Візантією. Попросив візантійського імператора Михайла ІІІ й патріарха Фотія відрядити в Моравію християнських місіонерів, які б упровадили тут літургію народною мовою.

Костянтин прибув у Моравію разом зі старшим братом Мефодієм. Останній деякий час служив воєводою в Македонії, а пізніше став ченцем монастиря Поліхрон на березі Мармурового моря. У 863 році Костянтин, за свідченням житійної літератури, уклав для моравців слов’янську абетку. Після цього Кирило разом з братом Мефодієм переклав Євангеліє з Апостолом (Діяння та Послання апостольські), Псалтир та низку богослужбових книг старослов’янською мовою, що забезпечувало проведення літургії.

Значення місії солунських братів для України

Загалом солунські брати зробили багато для унормування писемної старослов’янської мови. Сьогодні нам видається само собою зрозумілим, що народ має свою писемність. Але такого розуміння не було ні в ІХ столітті, ні навіть у наступні часи. У Візантії переважала думка, що повноцінними мовами, які можна використовувати в сакральних цілях, є іврит (єврейська), грецька й латинська. Саме візантійське духовенство було категорично проти діяльності Костянтина та Мефодія по створенню писемної старослов’янської мови. До речі, у цій ситуації «апостоли слов’ян» змушені були звернутися до римського папи Адріана, який дозволив вживати в сакральних цілях слов’янську мову. Сам же Костянтин, полемізуючи зі своїми опонентами, намагався теоретично обґрунтувати потрібність широкого використання в культурних та релігійних цілях слов’янської мови.

Після смерті Костянтина та Мефодія його учні, зазнавши переслідувань, змушені були у 886 році покинути цей край і переселитися до Болгарії. Остання, перейнявши естафету у Великої Моравії, стає на деякий час головним культурним осередком православних слов’ян. Правда, деяка частина учнів могла опинитися на території західних земель України, зокрема на Волині. Є свідчення про існування в цьому регіоні у Х столітті кирило-мефодіївської традиції. Цікаво, що культ Кирила й Мефодія особливо поширений на Закарпатті — найзахіднішій частині українських земель. Очевидно, це пов’язано з тим, що Закарпаття було у сфері впливу Великоморавської держави.

Хоча основна культурна діяльність солунських братів здійснювалася за межами українських земель, вона мала для них значні наслідки. Тут з часом утвердилася старослов’янська писемність, з’явилися книги, перекладені старослов’янською мовою. Костянтина й Мефодія високо цінували в Київській Русі. Тут склалася легенда, що ототожнювала Костянтина з образом грека-філософа, який, згідно з «Повістю минулих літ», брав участь у виборі релігій князем Володимиром. Також у цьому літописному зводі детально описувалася діяльність солунських братів. Окрім того, до нас дійшло 50 списків Пространного Житія Кирила. Цей агіографічний твір, судячи з усього, мав давньоруське походження.

Шанованим у Києві був культ святого Климента, для утвердження якого зробив чимало Костянтин. Частину мощів цього святого було перенесено Володимиром із Корсуня до Києва й покладено в Десятинній церкві — першому християнському храмі, побудованому після Володимирового хрещення Русі.

Звісно, можна говорити, що в той час деякі слов’янські народи, українці зокрема, зробили «неправильний вибір віри», зорієнтувавшись на християнство східного обряду. Однак на той час розділення християнства ще не було. І можна було говорити про єдину християнську Європу — до того ж тоді її основні цивілізаційні осередки містилися не на Заході, а на Сході, у Візантії. Зрештою, за 1150 років Європа не раз змінювалася, в тому числі й у плані конфесійному.

Загалом же місія солунських братів мала велике значення для слов’янського світу. 1150 років тому слов’янські народи отримали писемність, яка давала можливість їм творити свою літературу, філософію, фіксувати закони, що, зокрема, було важливим для розвитку державності. Мала ця місія й велике значення для України-Русі. Наші предки, користуючись цією мовою і адаптуючи її до своїх потреб, зуміли створити блискучу руську, власне українську, цивілізацію. На жаль, до сьогодні ми так і не усвідомили всю її потугу та значення. Адже проіснувала вона не одне століття. Зрештою, мала й має своє продовження — і добре, й погане.

Ювілей слов’янської писемності став би непоганим приводом замислитись над цим.

Джерело: radiosvoboda.org