28 листопада Православна Церква вшановує пам’ять видатного українця, реформатора чернецтва, подвижника благочестя, преподобного Паїсія Величковського. Цього року виповнюється 290 років з дня його народження. Своїми роздумами про великого українського старця поділився доцент кафедри історії НаУОА, кандидат історичних наук Андрій Смирнов:
— Преподобний Паїсій Величковський став зачинателем руху духовної віднови Церкви, відомого під назвою «старчество» — частини монастирського уставу, що передбачає особливий духовний зв’язок старця-наставника і його учня-послушника. Він народився 21 грудня 1722 р. в Полтаві в давній священичій родині. 13-річним юнаком поступив на навчання у Києво-Могилянську академію.
У неповних сімнадцять років Величковський утік з академії та вирушив у мандри українськими, молдавськими та грецькими монастирями в пошуках духовного наставника. 17 років прожив преподобний Паїсій на Афоні, заснував Іллінський скит, який довго вважався українським. Молдавський старець Василь облачив його в мантію з іменем Паїсій. В оточенні аскета Величковського формується нова традиція збирання і переписування творів святих отців. У кристалізації світогляду преп. Паїсія важливу роль відіграв ісихазм. В наслідок турецького переслідування він залишив Святу Гору й повернувся з братією до Молдови, де реформував спорожнілий Драгомирненський монастир. Прп. Паїсій написав і запровадив монаший устав на взірець афонського, який ґрунтувався на таких засадах: безсрібництво, зречення волі й послух, умна молитва, читання книг, невпинна праця, повсякденна побожність. Перу старця Паїсія Величковського належить багато перекладів творів отців церкви. Серед них «Добротолюбіє» — багатотомне видання, своєрідна енциклопедія аскетизму, в якій було зібрано твори 38 авторів християнського Сходу IІI — X ст.
У другій половині 1770-х років Величковський з братією переселився спочатку до Секульського, а потім до Нямецького монастиря, де й помер 15 листопад 1794 р.
Великий український старець безпосередньо або через своїх учнів та послідовників, що відродили в XIX столітті Оптину пустинь, вплинув на творчість багатьох філософів і письменників — Жуковського, Гоголя, Івана Киреєвського, Достоєвського, Памфіла Юркевича, Костянтина Леонтьєва, Володимира Соловйова. На думку Андрія Окари, «воцерковлення світської культури у XIX столітті, звичайно, не відбувається, але під впливом св. Паїсія та відродженого ним вчення успішно вдається спроба долучити світську культуру до цінностей православ’я, спроба синтезу світської культури й християнського дискурсу». Під духовним впливом Паїсія Величковського виникла філософсько-релігійна течія — паїсизм, що вилилася в утворення церковних братств.
