Національний університет «Острозька академія» — наступник першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів — Острозької слов’яно-греко-латинської академії. Сьогодні виш визнано одним із найпрестижніших вищих навчальних закладів України.

Університет

Національний університет «Острозька академія» має статус самоврядного (автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу. В університеті функціонують наукові центри, лабораторії, спеціалізовані вчені ради із захисту кандидатських дисертацій.

Наука
Ресурси

Серед ресурсів, що надаються студентам, викладачам, працівникам та гостям університету наукова бібліотека, редакційно-видавничий відділ, відділ зв’язків з громадськістю, Центр вивчення спадщини Острозької академії, відділ працевлаштування, ресурсні центри, методичні кабінети.

В Національному університеті «Острозька академія» діє п'ять факультетів та Інститут права ім. І. Малиновського, студенти яких навчаються на шістнадцяти престижних спеціальностях.

Факультети
Корисне

При Острозькій академії створена велика кількість студентських організацій, а також проектів, у яких студенти беруть активну участь, мають змогу проявити свій творчий потенціал та реалізувати себе.

Відозва на проект Закону України «Про засади державної мовної політики»

11 червня 2012

Законопроект «Про засади державної мовної політики», прийнятий у першому читанні Верховною Радою України 5 червня 2012 року, не сприяє консолідації українського народу, а роз’єднує його за мовними ознаками, окрім того, він суперечить Конституції України, зокрема статті 10, Європейській хартії регіональних мов або мов меншин та не враховує пропозицій Венеціанської комісії щодо недостатнього захисту української мови як державної.

Насамперед у проекті Закону нечітко прописано визначення понять «регіональна мова», «мова меншини», «регіон». Під останнє тлумачення підпадають як Автономна Республіка Крим, так і будь-який населений пункт України, у т. ч. село. Окрім того, немає чіткості в дефініції терміна «рідна мова», під яким розуміється «перша мова, якою особа оволоділа в ранньому дитинстві» (стаття 1), однак у статті 3, п. 1 вказано: «Кожен має право вільно визначати мову, яку вважає рідною», що суперечить статті 1 пропонованого Закону і призводить до двозначності.

Основний зміст законопроекту полягає в тому, щоб надати статусу регіональної одній із мов, яка функціонує на території певного регіону України, але не є державною, наприклад, російській, кримськотатарській, гагаузькій, караїмській тощо. Однак передбачений критерій визначення кількості носіїв регіональних мов — 10% (ст. 7, п. 3) забезпечить статус регіональної лише російській мові, яка не потребує додаткового захисту, оскільки є державною мовою Російської Федерації. Це положення можна підтвердити і тим фактом, що таку кількість носіїв російської мови можна нарахувати в кожному регіоні України.

Аналогічну ситуацію спостерігаємо і в сфері освіти, де відповідно до пропонованого Закону «громадянам України гарантується право отримання освіти державною мовою і регіональними мовами або мовами меншин» (стаття 20, п. 2). Однак право на вищу освіту гагаузькою, караїмською чи іншими мовами меншин навряд чи зможе бути реалізоване в країні на рівні вищої освіти, оскільки потребує кваліфікованих кадрів та додаткових надходжень із державного бюджету.

Також у статті 7, п. 7 зазначено, що використання регіональної мови є обов’язковим для місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян та ін., що перетворить Україну в російськомовну державу.

На жаль, мовна ситуація в Україні була і залишається передвиборною технологією політичних сил, що вкотре підтверджують українські парламентарії.

Отже, прийняття цього Закону призведе до витіснення української мови з усіх сфер суспільного, громадського та наукового життя, покладе початок мовній ізоляції та відчуженню регіонів України і призведе до занепаду української нації та роздроблення України як держави.

Уважаємо за необхідне скасувати рішення Верховної Ради України від 5 червня 2012 року «Про прийняття за основу проекту Закону України про засади державної мовної політики», не допустити другого читання та прийняття цього Закону в цілому, оскільки він суперечить Конституції України і становить загрозу для цілісності та існування нашої держави.