Національний університет «Острозька академія» — наступник першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів — Острозької слов’яно-греко-латинської академії. Сьогодні виш визнано одним із найпрестижніших вищих навчальних закладів України.

Університет

Національний університет «Острозька академія» має статус самоврядного (автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу. В університеті функціонують наукові центри, лабораторії, спеціалізовані вчені ради із захисту кандидатських дисертацій.

Наука
Ресурси

Серед ресурсів, що надаються студентам, викладачам, працівникам та гостям університету наукова бібліотека, редакційно-видавничий відділ, відділ зв’язків з громадськістю, Центр вивчення спадщини Острозької академії, відділ працевлаштування, ресурсні центри, методичні кабінети.

В Національному університеті «Острозька академія» діє п'ять факультетів та Інститут права ім. І. Малиновського, студенти яких навчаються на шістнадцяти престижних спеціальностях.

Факультети
Корисне

При Острозькій академії створена велика кількість студентських організацій, а також проектів, у яких студенти беруть активну участь, мають змогу проявити свій творчий потенціал та реалізувати себе.

ТЕЛЕПЕРЕДАЧА «ОЧИМА КУЛЬТУРИ». № 8. БОРОТЬБА ЗА ШЕВЧЕНКА

Тарас Шевченко Факт, що моє загальне обговорення рецепції Тараса Шевченка в українській культурі закінчується на 1980х роках в еміґрації, зумовлений насамперед часовими обмеженнями моїх телесюжетів. На щастя, мені просто не вистачило б часу, щоби адекватно обговорити головні позитивні зрушення в українському Шевченкознавстві незалежної України.

Оце «на щастя» поки що стосується (на жаль) майже винятково академічного літературознавста, бо в українському суспільстві в цілому ставлення до нашого національного поета залишається таки здебільшого штамповим, бездумно закостенілим та нетворчим. З одного боку, це неонародницьке безкритичне поклонництво перед «іконою» Шевченка-кобзаря і «національного пророка». Воно рідко підкріплене глибшим знанням і розумінням його поезії, а спирається на наборі стандартних цитат і на вельми загальникових інформаціях про життя Шевченка і його творчість.

З другого боку, це не менш доґматичне і самообмежене заперечення Шевченка і його культу. Це, в самій суті безкультурні, по-пропаґандистьки однобічні спроби десакралізації цієї «ікони» на зразок писань Олеся Бузини. Та й, звісно, існує ще третій (напевне, найбільший) конґломерат українського суспільства, який не має щодо Шевченка власної думки і ставиться до цього й інших питань власної ідентичності пасивно і байдуже.

Однак потрібно сподіватися, що ця ситуаця поступово мінятиметься під впливом праці серйозних дослідників Шевченкової спадщини. Найвідомішим інтерпретатором і пропагатором Шевченка в сучасній Україні, таки напевне, залишається Іван Дзюба. Із його книги «У всякого своя доля» (1989) так і почалася нова (нарешті звільнена від лещат соцреалістичної доґми) стадія Шевченкознавства в Україні. З того часу, Дзюба надрукував цілу низку книжок на цю тему, включно з 700-сторінковим обширним «опусом» «Тарас Шевченко: Життя і творчість» (2008), в якому він підсумував більшість своїх роздумів про життя і спадщину нашого національного поета, з особливою точністю описавши історичне тло, на якому виникла та розгорнулася його творчість. (Рецензію Роксани Харчук можна знайти на «Літакценті»: «Тарас Шевченко: найновіша рецепція» [litakcent.com]).

Правда, деякі твори Дзюби про Шевченка (насамперед тексти кінця 1980-х і 1990-х рр.) балансують на межі між літературознавством і публіцистикою. Їх цікаво читати пересічному, зацікавленому у власній культурі читачеві, та далеко не всі свої погляди і твердження автор може по-справжньому переконливо підкріпити науковим апаратом. Іноді вони залишаються його особистими поглядами: цікавими, але не надто чітко обґрунтованими.

Першою із більш строго академічних публікації про Шевченка в Україні було, мабуть, дослідження Оксани Забужко «Шевченків міф України» (1997), та майже одночасно: «Проблеми індивідуальної міфології: міфотворчість Шевченка» Тетяни Мейзерської. Опісля з’явилося таки чимало (настільки багато, що й тепер мені не вистачило б часу на їх обговорення) вартих уваги досліджень, таких як, наприклад, «Доля — Los — Судьба: Шевченко та українські і польські романтики» (2003) Євгена Нахліка. Я особисто сподіваюся, що ця нагромаджена інтелектуальна енерґія поволі, але несхибно впливатиме спершу на інтелектуалів, інтелігенцію, вчителів, а згодом і на інші сфери суспільства у поступовому глибокому процесі колективного самопізнання і нового самовизначення...

КОНТАКТ

Марко Роберт Стех. «ОЧИМА КУЛЬТУРИ». № 8. Боротьба за Шевченка.

КОНТАКТ

Усі телесюжети канадської телепрограми КОНТАКТ можна дивитися на порталі телемережі КОНТАКТ: http://tinyurl.com/eye-on-culture-compilation