Національний університет «Острозька академія» — наступник першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів — Острозької слов’яно-греко-латинської академії. Сьогодні виш визнано одним із найпрестижніших вищих навчальних закладів України.

Університет

Національний університет «Острозька академія» має статус самоврядного (автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу. В університеті функціонують наукові центри, лабораторії, спеціалізовані вчені ради із захисту кандидатських дисертацій.

Наука
Ресурси

Серед ресурсів, що надаються студентам, викладачам, працівникам та гостям університету наукова бібліотека, редакційно-видавничий відділ, відділ зв’язків з громадськістю, Центр вивчення спадщини Острозької академії, відділ працевлаштування, ресурсні центри, методичні кабінети.

В Національному університеті «Острозька академія» діє п'ять факультетів та Інститут права ім. І. Малиновського, студенти яких навчаються на шістнадцяти престижних спеціальностях.

Факультети
Корисне

При Острозькій академії створена велика кількість студентських організацій, а також проектів, у яких студенти беруть активну участь, мають змогу проявити свій творчий потенціал та реалізувати себе.

ТЕЛЕПЕРЕДАЧА «ОЧИМА КУЛЬТУРИ». №22. УКРАЇНСЬКИЙ МИСТЕЦЬ У ПАРИЖІ: МИХАЙЛО АНДРІЄНКО

Книжка Віти СусакКнижка Віти СусакУ виданні альбому Віти Сусак «Українські мистці Парижа. 1900–1939» (Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2010) позитивно вражає практично все. Приємно вражає висока якість, а водночас читабельність самих текстів львівського мистецтвознавця, чиї дослідження маловідомих мотивів з історії нашої культури, а зокрема тих, які стосуються численної і, в багато чому, успішної «колонії» українських мистців у Парижі (насамперед у довоєнний час, коли місто було іще столицею світової культури), відомі більшості тих, які небайдужі до серйозних досліджень нашої культури ХХ ст. Чого ж варті, приміром, унікальні в українському мистецтвознавстві дослідження Сусак про мисткинь-українок в Парижі: «Cherchez les femmes a l’Ecole de Paris» (в часописі «Ї»), тощо. [www.ji.lviv.ua]

Викликає естетичну насолоду (а зокрема ж на фоні далеко не завжди технічно ідеальних, вже й не кажучи про їх жалісну нечисленність, видань мистецьких альбомів в Україні) вигадливе, елегантне графічне оформлення й висока поліграфічна якість книг. Зі свого боку, цей факт не здивує тих, кому знайомі численні книжки дитячої літератури видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА і професійна увага Івана Малковича до питань культури книговидавництва. І нарешті вражає й те, що альбом вийшов у двох варіянтах: україномовному й англомовному, та ще й до того (а це вже справжнє і рідкісне свято для любителя української культури, який нащодень спілкується англійською!), що, на відміну від переважної більшості українських видань, які намагаються проникнути в англомовний простір спілкування, англійська мова «Українських мистців Парижа» справді звучить не лише грамотно, а й зовсім природньо для англомовного читача.

Михайло АндрієнкоТексти розділів, присв’ячених різним українським мистцям у Парижі (до яких, між іншими, — як на мене, дуже слушно, — Сусак зараховує і тих мистців з українських територій, які не конче вважали себе часткою української нації) будуть відкриттям навіть для тих, які про ці справи знаять досить багато. Для мене особисто одним із прикладів такого відкриття була інформація про ключову роль польського інтелектуала Станіслава Віткевіча (батька славнозвісного Станіслава Іґнаци Віткевіча, чи то пак Віткацого) у формуванні долі Михайла Бойчука. Адже виявлєьться (а цеї інформації я досі не бачив у жодного іншого дослідника), що саме Віткевіч, вражений талантом та харизмою молодого Бойчука, написав про нього рекомендаційного листа до приятеля, який був найдалекоглчднішим (чи не до сьогоднішнього дня!) меценатом української культури в Галичині: митрополита Андрея Шептицького. І цей лист мав вагоме значення як для особистої долі Бойчука, так і, самозрозуміло, для укра"нського мистецтва ХХ віку...

Картина АндрієнкаВсі описані в книжці Віти Сусак українські мистці, які (дехто тимчасово, а дехто мало не все життя) мешкали і працювали у столиці Франції (Архипенко, Грищенко, Хмелюк, Глущенко, Соня Делоне, і багато інших) заслуговують на те, щоби стати героями окремих телесюжетів. Дасть Бог, я колись розповім про кожного із них окремо. На героя цього телесюжету я вибрав практично невідомого своїм землякам видатного представника европейського аванґарду Михайла Андрієнка-Нечитайла. Родом з Херсону, цей нащадок козацького старшинського (а згодом дворянського) роду не тільки важливий як маляр-аванґардист, але й цікавий як прозаїк. При нагоді я хочу згадати важливу роль у пропагуванні творчості Андрієнка специфічно в українському середовищі Володимира Поповича, автора першої україномовної монографії та альбому про мистця («Михайло Андрієнко». Мюнхен, 1969).

А майстерну медатативну прозу Андрієнка, яку він у 60-х друкував у журналі «Сучасність», конче потрібно передрукувати в Україні. Щоби заповнити ще одну «білу пляму» на історичній карті нашої культури... Адже попри 20 років незалежності і попри факт, що в сьогоднішньому світі жодні соціо-політичні обмеження чи заборони не стоять українцям на дорозі до повноцінного пізнання власної історії та культури, ми таки, здавалося б, ніяк не спроможні від цих «білих плям» визволитися...

КОНТАКТ

Марко Роберт Стех. «ОЧИМА КУЛЬТУРИ». № 22. Михайло Андрієнко-Нечитайло.

КОНТАКТ

Усі телесюжети канадської телепрограми КОНТАКТ можна дивитися на порталі телемережі КОНТАКТ: http://tinyurl.com/eye-on-culture-compilation